Діти — наше майбутнє. А отже, все найкраще — дітям. Що не кажи про Радянський союз, але тоді навіть автомобілі у дітей були свої, причому без черг і нереальних цін. Ми перейнялися темою машин з м’язовим приводом (чим не muscle-car!) і затіяли неймовірну річ — порівняльний тест-драйв педальних автомобільчиків 1960 — 1970 років.
Ми роздобули автентичні, унікальні зразки педальних автомобілів, підібрали найкращих тест-пілотів, запросили найкреативніших фотографів своєї країни. Але ось біда — тест-пілотами були діти, і вони розвели нас, як… дітей.
Ні, вони не лінувалися і не ігнорували наших прохань, вони на повну відкатали кілька машин, примірялися до салонів, зацінили багажники, але… Нічого не стали розповідати нам, відбувшись коротким «Сподобалося!». При тому, що між собою обговорювали якісь моменти детально і дуже навіть жваво.
Довелося нам самим робити висновки про враження малечі від нашого педального автопарку — на основі спостережень за процесом випробувань і за виразною мімікою суворих тест-пілотів.
Автомобілі тесту
З усього різноманіття педального автопарку великої країни ми вибрали найвідоміші моделі, які були поширені на всій території СРСР.
МАЛИШ
машина випускалася в 1964 — 1977 рр. на ЧКПЗ — Челябінському ковальсько-пресовому заводі. До речі, завод цей має деякий стосунок до «дорослого» автопрому, оскільки у воєнний час відбрунькувався від московського ЗІЛа. Зовні Малюк являє собою узагальнений образ «легковиків» тієї пори.
МОСКВИЧ
педальний автомобіль з такою назвою випускали, звісно, в Москві, причому — на справжньому автомобільному заводі МЗМА/АЗЛК. У нашому тесті представлено друге покоління (1974 — 1994 рр.) у кузові, що нагадує Москвич-412. Це був наймасовіший педальний автомобіль в СРСР, річний випуск (працював підвісний конвеєр!) становив 100 — 120 тис. штук.
ЛЬВОВЯНКА
виробляли на Львівському заводі автонавантажувачів у 1980-1993 рр. Відрізнялася міцним несучим кузовом і розвиненим електрообладнанням, стилістично натякала на Жигулі. У нашому тесті ця модель представлена в пізній, післярестайлінговій версії.
1 / 3
2 / 3
3 / 3
Посадка — висадка
Ключовий для багатьох дорослих момент зручності посадки і висадки дітям абсолютно не важливий — але ж жоден педальний автомобіль в СРСР не мав дверцят, що відчиняються, в будь-якому разі для посадки доводилося переступати через борт і втискувати коліна під торпедо.
1 / 7
2 / 7
3 / 7
4 / 7
5 / 7
6 / 7
7 / 7
Природна рухливість і гнучкість тіла дає змогу малюкам ігнорувати цю обставину. У принципі, виходити з педального автомобільчика складніше, ніж сідати в нього. Однак, допомога дорослих мала місце тільки в тих випадках, коли батьки бажали силою свого авторитету перервати тривалий тест-драйв.
Органи управління
Кермо будь-якого педального авто з’єднане з рульовою трапецією безпосередньо через коротку сошку, без жодного передавального механізму. Таке картингове рішення тут прийнятне: бублик точний, сервіс мінімальний, вартість невисока, зворотних ударів по керму на педальних швидкостях немає. За нашими спостереженнями, напруги від пілотів таке кермо вимагало тільки якщо на автомобільчику намагалися їздити ґрунтовою поверхнею.
1 / 8
2 / 8
3 / 8
4 / 8
5 / 8
6 / 8
7 / 8
8 / 8
Педалі приводу з’єднані з поздовжніми тягами (фактично — з шатунами), які приводять в обертання колінчастий вал — тобто задню вісь машини. З якою, до речі, жорстко з’єднане лише одне колесо — зазвичай ліве, а друге обертається на задній осі вільно. Тобто у всіх педальних машин одне ведуче колесо — оскільки з диференціалом тут ніхто заморочуватися не став. Досягти швидкості понад 7-8 км/год за такої схеми приводу малюкам було важко, навіть на рівній поверхні.
Ергономіка
Зрозуміло, що питаннями комфорту тут особливо ніхто не переймався, головне, щоб велика іграшка не травмувала дитину і була мінімально придатна для використання. Сидіння спочатку оббивали дермантином з поролоновою підкладкою, у 1980-ті вони стали суцільнопластмасовими.
1 / 4
2 / 4
3 / 4
4 / 4
На деяких радянських мінікарах було передбачено регулювання довжини ходу педалей — для підстроювання під довжину ніг і зріст водія. Але на протестованих екземплярах такої опції немає. Ще один варіант підгонки машини під водія — завдяки зміщенню взад-вперед сидіння або його спинки, в нашому випадку така можливість є тільки у Москвича. Але ми сидіння не рухали і різницю в зрості компенсували за рахунок кута згину колін тест-пілотів.
Практичність
У дітей і дорослих поняття практичності абсолютно різні. Точніше, діти про неї навіть не думають, а дорослим головне, щоб автомобіль помістився в ліфті та на балконі, та ще й щоб деталі від нього довше не відвалювалися. У цьому плані молодці конструктори Неви і Львів’янки, у яких лобове скло зімітовано міцною металевою рамкою. А майже справжнє скло Малюка і Москвича хоч і зроблене з товстого плексигласу, непробачно крихке і в умовах активної експлуатації довго не живе. Зате у Малюка дуже міцне кермо, але ж воно теж страждає при сезонному зберіганні машини на антресолях або її перенесенні-перевезенні на вулицю.
Що стосується того чи іншого, як пишуть в інструкціях до педальних машинок, «ігрового ефекту», то він безумовно ширший у Неви. Оскільки тільки у неї є капот і багажник, що відчиняються. Фари, що вмикаються (застосовувати квадратну батарейку 3336Л!) є у всіх, але у Львів’янки до того ж другою кнопкою вмикаються проблискові маячки на капоті. Крутизна!
