— Це ти для гостей так прибралася, а? — сказав він. — Гарна, дуже гарна. Ти при гостях зачесана по-новому, і я при гостях тобі кажу, що вперед не смій ти перевдягатися без мого дозволу…. Тобі спотворювати себе нічого — і так погана.
Микола Андрійович Болконський, «Війна і мир»
Кажу тобі, дорогий читачу, щиро: творчість Л. М. Толстого я не любив ще зі школи. І справа була навіть не в нищівних обсягах його великовагової спадщини — причини цієї нелюбові набагато серйозніші, але зараз я про них говорити не буду. Цікаво інше: підбираючи персонажів для постійної недільної рики, у мене перед очима ніби сама собою виникла сцена сватання Анатоля Курагіна до Мар’ї Болконської. І навіть не стільки вона, скільки делікатна до неї підготовка: нещасна героїня-дурнушка, оточена салонними модницями, які з розваги приміряли на неї квітчасте вбрання й огортали стрічками.
В останньому подружки перестаралися, і публіці Мар’я постала в надзвичайно поганому світлі. Всі її достоїнства враз потьмяніли під зухвало некрасивою зовнішністю, що загострила всі природні вади. Навіть її невдалий наречений, людина, м’яко кажучи, неглибока, і той поспівчував: «До біса дурна, бідолаха!» Підсумок цієї ситуації передбачуваний: заручини зірвалися, оскільки Анатоль захопився симпатичною «подружкою нареченої». А до «скарбів духу» Болконської йому не було ніякого діла.
Такі трагедії розгортаються щодня. Будь ти людина чи машина — невсипуще око криворуких дизайнерів може засікти тебе в будь-який момент. У цієї братії талант особливий: лише за кілька пасажів олівцем і лінійкою вони можуть заати твою кар’єру вщент, не зважаючи на те, скільки в тебе було вкладено праці, нервів і грошей. Вийшовши від них, ти суттєво змінишся, і допомогти тобі тоді зможе лише випадок, адже за своїх даних ти міг би мати значно кращий вигляд… А тепер — увага на наших героїв.
Доблесний очкарик
Такий хлопець, напевно, мешкав у кожній школі: спокійний, тихий, добрий, з товстими діоптріями на півобличчя, які були об’єктом для вічних насмішок. Як правило, він нікому не докучав, був неймовірно розумний і ставав безцінним для половини класу під час контрольних з алгебри. Весь інший час він проводив у найдальшому кутку за книжками, у їдальні сидів один, а на «фізрі» мешкав десь у районі спортінвентарю. Приблизно такий самий вигляд мав Plymouth Valiant першого покоління — новий американський компакт.
1 / 3
2 / 3
3 / 3
Його розробка почалася ще 1957 року, коли європейські малолітражки типу VW Kafer і Renault Dauphine заполонили ринок. Машина з кодовим позначенням Project A901 мала зберегти внутрішні об’єми салону і багажника повнорозмірного авто, водночас істотно зменшивши масу і зовнішні габарити. Зовні Плімут відрізнявся від своїх «однокласників» плоскою лінією боковин і витонченим переходом заднього скла в кришку багажника. Нерівні пропорції передньої і задньої частин створювали візуальну динаміку, вигідно завершуючи образ.
Крім того, цей автомобіль вийшов технічно розвиненим. Побудований на платформі Chrysler A-body, він мав несучий суцільнометалевий кузов, незалежну торсіонну передню підвіску, гідропідсилювач керма, барабанні гальма на всіх колесах і дуже вдалий для свого часу «двигун» Chrysler Slant-Six об’ємом 2,8 літра. Доповнювали цей список приємностей триступінчастий «автомат» TorqueFlite з кнопковим перемиканням і генератор змінного струму, що вирізнявся великою надійністю.
 |
 |
 |
 |
Plymouth Valiant дебютував на Лондонському моторшоу в жовтні 1959 року як серійна модель. Її назвали «Доблесною» і щосили будували плани щодо впровадження на американський ринок. Планувалося навіть заснувати нову марку під випуск цього авто. Показники Valiant були справді непоганими. Технічно машина перевершувала своїх конкурентів на кшталт Ford Falcon і Chevrolet Chevy II, але візуально…. Цей Плімут мав одразу кілька недоліків: модні, але вкрай недоречні для цього кузова крила-плавники, трапецієподібне решето на місці радіаторної решітки та «очкасті» фари, які довершують схожість автомобіля зі шкільним ботаніком-невдахою. Тому продажі Valiant у перший рік були не такі високі (всього 188 тисяч одиниць), як розраховував виробник, а потім просіли ще більше (до 145 тисяч одиниць).
Особливості:
Морозиво з квіток лотоса
Автогонщики з Норфолка, компанія Lotus Cars, вперше вирішили виробляти «машини для людей» у 1965 році. Ця інженерна формація на чолі з Коліном Чепменом існувала вже ціле десятиліття, збираючи перегонові спід-кари, але, скоріше, втрачала на цьому гроші, ніж заробляла їх. Авторитет у англійців, утім, уже був, і чималий — до них зверталися по допомогу бренди світового рівня на кшталт Ford Motor Company з моделлю Cortina, але то були рідкісні угоди, що не приносили постійного доходу. Зате у британських лордів, крім подагри, закрепів та інших хронічних захворювань, була присутня незворотна тяга до швидких машин. Влаштувати «покатушки» були не проти й інші заможні громадяни Альбіону. Але щоб допомогти їм витратити гроші, потрібен був якісний апарат.
1 / 5
2 / 5
3 / 5
4 / 5
5 / 5
Побудувати двомісне спорткупе для громадських доріг умільці Чепмена намагалися і раніше, але перші моделі — Lotus, Elite і Elan, виявилися занадто крихкими. Зате у дизайнерів залишилися тонни невикористаних замальовок від проекту Ford GT40, який втік до конкурентів Lola Cars. Вони належали перу Рона Хікмана, дизайнера, який одним із перших розгледів потенціал скловолокна як кузовного матеріалу. Згідно з цими ескізами, машина мала середньомоторне компонування та ефективний аеродинамічний дизайн, що відповідала догмі самого Чепмена про ідеальний автомобіль.
1 / 2
2 / 2
«Завжди краще спростити, щоб зробити легше», — казав директор Lotus Cars. Конструкція нового спорткупе Europe була простіше нікуди. Усі силові вузли, а також аеродинамічний кузов кріпилися до хребтової рами, звареної зі сталевих опор. Двигун тут використовували від Renault 16 — агрегат із чотирма циліндрами, об’ємом 1 470 см³ і потужністю 52 к. с. (форсована версія видавала 82 «конячки»). Споряджена маса цього авто становила всього 685 кг (1 512 фунтів), максимальна швидкість — 195 км/год (121 миль/год), розгін до «сотні» — 10 секунд, а коефіцієнт аеродинамічного опору Cd — 0,29. Не так вже й погано для 1967 модельного року, особливо якщо закрити очі на дизайн і низьку стійкість машини до пошкоджень.
Особливості:
Колін Чепмен знав, що на нього працюють першокласні інженери, здатні навіть цеглу, що летить, розігнати до пристойної швидкості. Ось тільки пристойного дизайнера, який розуміє, який насправді має мати вигляд спортивний автомобіль «преміум-класу», серед них не було. Тому і Lotus Europe був, скоріше, схожий на реактивний візок морозивника, ніж на швидкісний болід, що вселяє трепет у серця оточуючих. Модель випускали на потужностях бренду протягом восьми років. За цей час було зроблено близько 9 230 автомобілів. Якби хоча б мала частина їхніх власників дожила до 2006 року, вони б побачили перезавантаження Lotus Europe: цього разу у бренду вийшло у всіх сенсах справжнє спорткупе.
Невеселий мотив
Алегро — це музичний твір або його частина, зіграна у швидкому темпі. Але для British Motor Company модель Austin Allegro стала ще й лебединою піснею. По-перше, ця машина була останньою докризовою розробкою. По-друге, після об’єднання концерну з Leyland Motors обличчя британського автопрому буде вже іншим.
Типовий представник гольф-класу з’явився на світ у 1973 році і цілком міг би стати законодавцем жанру, якби не численні «косяки» виробника. Наприклад, Austin Allegro вмів приголомшливо швидко покриватися іржею, що зробило його в туманній Британії швидкопсувним продуктом. Всьому виною низькоякісний метал, з якого штампували кузови. Також була не зовсім зрозуміла типова приналежність моделі: візуально він виглядав, як хетчбек, але вважався при цьому повноцінним седаном.
1 / 6
2 / 6
3 / 6
4 / 6
5 / 6
6 / 6
Під капот цього незаконнонародженого «хетча» спершу встановлювали старий мотор серії «А» об’ємом від 1 літра до 1,3, але потім виробник намагався виправити справи Allegro, поставивши йому сильніші агрегати серії «Е» об’ємом 1,5 і 1,75 літра. Двигун мав поперечне розташування, як повелося ще з часів Mini, а підвіска була запозичена з моделі 1100. Вона була гідропневматичною, власної розробки, і називалася Hydragas (вдосконалений варіант Hydralastic), забезпечуючи Austin Allegro непогану стійкість на дорозі. Ще одним авторським нововведенням цього автомобіля були «квадратні» керма. Хоча це лише додавало йому дивацтва у вигляді.
Особливості:
Незважаючи на те, що ця модель випускалася протягом 10 років, на ринку вона не прижилася. Покупці скаржилися на посередню надійність конструкції і низьку якість збірки — під час сильної тряски у Allegro могло навіть випасти заднє скло. Виробник як міг підігрівав інтерес публіки, розширюючи кузовну гаму цього Austin і навіть випустивши його люксову версію — Vanden Plas, нескромно названу «маленьким Rolls-Royce». Але його пісенька перервалася ще на самому початку, на стадії розробки дизайну. Машина одразу вийшла якоюсь одутлуватою, безглуздою, втомленою, схожою на роботягу, що мається похміллям. Пробачити таке народ був не готовий, тому й загальний тираж не перевищував 660 тисяч примірників, більша частина яких уже згнила. «Allegro», до речі, в перекладі на італійську означає “бути під мухою”, що багато в чому пояснює дії всіх тих, хто над цією машиною працював…
Качкодзьоба-кислотник
Всупереч основному заголовку, цей автомобіль виглядати краще ніяк не міг. А навіть якби й зміг, було б тільки гірше. Адже Fiat Multipla — це легенда дизайнерських обломів, можна сказати, притча во язицех. Причому моторошний у неї тільки дизайн — в іншому машина вщент розбиває конкурентів. Але в автомобільному світі частенько по одягу зустрічають. І проводжають теж.
1 / 7
2 / 7
3 / 7
4 / 7
5 / 7
6 / 7
7 / 7
На ринок Fiat Multipla надійшов у 1998 році як комфортабельний компактвен. Виробник хотів створити практичний автомобіль із «чіпляючою» зовнішністю. Шефство над проектом взяв дизайнер Роберто Джіоліто, раніше відомий за роботою над Fiat 500. Підозрюю, що ця людина мала близьке знайомство з Луїджі Колані, а якщо ні, то, напевно, отоварювалася у драгдилера оного. Інакше звідки взялося нав’язливе бажання зробити світ кращим, причому, навіть не питаючи у всіх інших, чи згодні вони на це?
 |
 |
| На знімках виробник часто інтегрує Multipla в міське середовище. Напевно, щоб люди до нього звикли і не так часто здригалися | |
У перекладі з італійської «Multipla» означає «множинний». Якщо Джіоліто взяв це слово для напряму розвитку свого концепту, більша частина питань відпадає одразу. Мені навіть уявити нескладно, як він побудував своє чудовисько Франкенштейна, взявши за основу шасі Brava і нахлобучивши йому зверху другий поверх — дах від мікроавтобуса. Дизайнера навіть велика кількість різнофасонної оптики не збентежила — прилади ж «у безлічі», як і було задумано. Вийшов такий короткий, але широкий акваріум, в який можна встановити аж шість крісел. Широка площа скління машини автора начебто й не бентежила. Дивно, що керівникам бренду все це сподобалося… Хай там як, Fiat Multipla протримався на конвеєрі аж 12 років, а деякі азіатські виробники досі випускають його за ліцензією. Думаю, це якась форма масового психозу, не інакше.
Особливості:
Створивши дивний, якщо не сказати лякаючий автомобіль-качконіс, пан Джіоліто зробив так, що про концерн Fiat почули навіть там, де раніше й гадки не мали, що існує така країна — Італія. У суспільстві знову стався великий розкол: одні люто ненавиділи Multipla, інші його звеличували. При цьому функціональність, місткість і керованість якось відійшли на другий план, якщо не сказати «зникли». Але ж ця машина, якби вона була трішки привабливішою, могла б стати найкращою у своєму класі.
«Енцо» видатний профіль
Фраза «некрасива Ferrari» являє собою такий самий оксюморон, як «ожилий мрець» або «розпечений лід». Хоча перший образ уже років 10 поспіль не сходить з екранів телебачення, а на другий молдавські хокеїсти перетворюють будь-який майданчик на чемпіонаті К ХЛ. Тож і фраза про Ferrari звучить тепер не такою вже несправжньою. Особливо з виходом на ринок суперкара Enzo.
 |
 |
Цю модель було побудовано у 2002 році на честь засновника компанії — Енцо Феррарі. Представлена на Паризькому автосалоні, вона вразила публіку концентрацією всіляких повітрозабірників і носатою зовнішністю. При цьому тираж двомісного купе склав ні багато ні мало 400 екземплярів. За цінник, що починається від $660 тисяч, покупець отримував 1 365 кг зарядженого ексклюзиву, до якого входили карбоновий кузов, шестилітровий атмосферний V12, двері типу «крила-метелики», повний електропакет і здатність розігнатися до 350 км/год. За доплату можна було придбати крісла, підігнані за фігурою власника, якісну аудіосистему та клімат-контроль.
1 / 2
2 / 2
Незважаючи на те, що машина побудована з оглядкою на гоночні боліди Ferrari і володіє ефективним аеродинамічним обвісом, зовнішність її залишає бажати кращого. Навіть власники породистих скакунів з Маранелло в один голос визнають, що модель Enzo вийшла «не дуже». Чого вартий тільки значний «шнобель», розтягнутий по всій довжині капота, або відстовбурчені «вухаті» дзеркала. Все це робить суперкар схожим на гігантську механічну комаху, яка злісно дивиться на тебе з фотографії.
Особливості:
Нині існує не так багато щасливих володарів Ferrari Enzo. Хіба що Ерік Клептон щосили ганяє на своїй берлінетті, і то напевно тому, що вона у нього єдина з усього тиражу пофарбована в жовтий колір. Зате в Дубаї Enzo став почесним членом кладовища суперкарів, що утворилося біля аеропорту. І це показово. Нехай розробники занесли це авто до списку найвидатніших своїх моделей, але, можливо, згодом вони зрозуміють, що замість гідного пам’ятника Енцо Феррарі у них вийшов безсторонній кенотаф.
1 / 2
2 / 2
Епілог
Може тобі, дорогий читачу, порівняння характерів хрестоматійної Мар’ї Болконської і цих автомобілів здасться притягнутим за вуха, але я вважаю інакше. Адже, висловлюючись мовою самого Льва Миколайовича, у княжни було «некрасиве, слабке тіло і худе обличчя…. Але очі її, великі, глибокі й променисті (начебто промені теплого світла іноді снопами виходили з них), були такі гарні, що дуже часто, незважаючи на некрасивість усього обличчя, очі ці робилися привабливішими за саму красу…». Чи це не про наших героїв? Потенціал був закладений практично в кожному. Тільки розгледіти його здатний не кожен, а лише той, у кого достатньо терпіння, і хто, подібно до чоловіка Марії Болконської, є поціновувач особливий, здатний дивуватися, зрозуміти і прийняти.
