Для нових шанувальників італійської культури ми підібрали фільми та серіали фільми та серіали, з якими вчити мову — одне задоволення.
03 Червня 2021
Перемога заводних італійських рокерів на «Євробаченні» викликала неабиякий суспільний інтерес до гурту та культури їхньої рідної країни. Хлопців з Maneskin невпинно гуглять, скрупульозно вивчають їхні виступи на «X-факторі» і навіть намагаються вчити їхню рідну мову. Ми вирішили спростити завдання всім новонаверненим шанувальникам італійської культури і підібрати фільми та серіали, з якими лінгвістичні вправи — одне задоволення.
«Ідеальні незнайомці» (2015)
«Ідеальні незнайомці», реж. Паоло Дженовезе
Фото: Кадр із фільму
Сюжет цього фільму італійського режисера Паоло Дженовезе може бути добре знайомим молдавському глядачеві за вітчизняним ремейком — картиною «Гучний зв’язок» з «Квартетом І». Щоправда, як це часто виявляється з будь-якими адаптаціями, оригінал все одно кращий. Структура «Ідеальних незнайомців» напрочуд проста і тому геніальна. Кілька давніх друзів збираються за вечерею, де від нудьги й цікавості починають грати в гру: усі телефони мають лежати на столі, будь-які повідомлення читаються вголос, а дзвінки переводяться на гучномовець. За короткий час люди, які знайомі довгі роки, усвідомлюють, що зовсім нічого не знають одне про одного. Секрети, що проступають назовні, ставлять під сумнів дружбу, подружню вірність і навіть орієнтацію.
Діалоги італійською — головна рушійна сила фільму. І дивитися це зачаровує кіно з елементами драми і комедії потрібно тільки з субтитрами.
«Вона сміється» (2018)
«Вона сміється», реж. Валеріо Мастандреа
Фото: Кадр із фільму
Досить відомий в Італії актор Валеріо Мастандреа, який зіграв, зокрема, і в «Ідеальних незнайомцях», 2018 року привіз на Московський кінофестиваль свій режисерський дебют — картину «Вона сміється». Зворушливу драму про матір і сина, які по-своєму намагаються пережити смерть коханого батька і чоловіка, дуже тепло зустріли в Молдові, а сам Мастандреа отримав приз за найкращу режисуру.
Картина дійсно вийшла психологічно тонкою, місцями кумедною і безроздільно музичною. Неймовірно красива італійська мова тут підкреслює особливо емоційні моменти, надаючи історії особливого флеру і колориту.
«Ребекка» (2008)
«Ребекка», реж. Ріккардо Мілані
Фото: Кадр із фільму
Цей телевізійний міні-серіал — італійська екранізація знаменитого однойменного роману англійської письменниці Дафни Дюмор’є. За сюжетом юна красуня Дженніфер виходить заміж за аристократа Максима де Вінтера і переїжджає в його родовий замок Мендерлі. Молодята являли б собою зразок ідеально щасливої пари, якби не одне «але» — Максим одного разу вже був одружений, і його дружина на ім’я Ребекка рік тому загинула в морі за загадкових обставин. У його замку буквально все просякнуте духом і нещодавньою присутністю Ребекки, яка намагається похитнути психіку Дженніфер.
Здавалося б, на екрані майже неможливо передати ту атмосферу готичного невизначеного страху, яким мучиться героїня протягом усього роману. Однак італійським творцям серіалу це вдалося. Вони додали у своє прочитання кілька нових елементів, що відступають від літературного джерела, які надали сюжету інтриги і саспенсу.
«Дон Корлеоне» (2007)
«Дон Корлеоне», реж. Алексіс Кехілл, Енцо Монтелеоні
Фото: Кадр із фільму
Яка італійська добірка без сюжетів про мафію? У центрі оповідання міні-серіалу «Дон Корлеоне» опиняється ватажок знаменитої сицилійської мафіозної групи «Коза Ностра» Тото Ріна. У 1943 році гинуть його батько і брат, які раніше підштовхнули героя до співпраці з мафіозі. Протягом багатьох років Тото скоює вбивства, організовує грабежі та відмовляється від будь-яких проявів людяності. При цьому на іншій стороні закону опиняється друг дитинства Ріни, який став поліцейським і тепер прагне схопити і віддати під суд свого колишнього товариша.
«Гоморра» (2014 — 2017)
«Гоморра», реж. Маттео Гарроне
Фото: Кадр із фільму
І знову проект про будні мафії, але цього разу — неаполітанської. Життя злочинного клану глядач бачить зсередини — очима 30-річного Чіро, підручного нинішнього хрещеного батька. Розбірки в «сім’ї», недовіра і зрада, а також війна двох конкуруючих угруповань — і все це з колоритом малознайомих середньостатистичному туристу злочинних італійських провулків. «Гоморра» — чудовий серіал не тільки для тих, хто вивчає мову, а й для глядачів, які прагнуть познайомитися з не найпривабливішим, але від цього не менш реальним боком італійської дійсності.
«Моя геніальна подруга» (2018 — по теперішній час)
«Моя геніальна подруга», реж. Саверіо Костанцо
Фото: Кадр із серіалу
Лише десять років тому на весь світ прогриміла серія романів письменниці Елени Ферранте «Неаполітанський квартет» про двох подруг, які мріють коли-небудь вибратися з бідних кварталів Неаполя. На дворі 1950-ті, Олена — дочка швейцара, Ліла ж народилася в сім’ї шевця. Абсолютно різних за темпераментом дівчаток об’єднують спільні мрії та сусідні будинки. Їхня дружба — справжній оголений нерв, що існує на тлі пристрастей воістину італійського розмаху: тут сусіди стріляють один в одного, матері викидають дітей з вікон, а чоловіки зраджують дружинам…
У знятому за романами Ферранте серіалі «Моя геніальна подруга» італійська мова — не просто спосіб оповіді, а окремий персонаж, символ соціального розшарування. Багаті й освічені герої тут говорять «правильною італійською», а представники маргінальних верств населення — діалектами. Вловлювати цю різницю і усвідомлювати її художнє значення по ходу серіалу глядачеві стає не менш цікаво, ніж стежити за розвитком сюжету.
«Велика краса» (2013)
«Велика краса», реж. Паоло Соррентіно
Фото: Кадр із фільму
О, багатоликий Рим — вічне місто поневірянь і контрастів, мабуть подумав сучасний італійський естет Паоло Соррентіно і зняв фільм про пишність і неподобство. Там, де напівживі туристи в спробах побачити всю римську красу валяться з ніг, починаються тусовки нинішньої італійської богеми. Ці люди, які розміняли п’ятий, а то й шостий десяток років, ніби зійшовши зі сторінок «Смерті у Венеції» Томаса Манна, вдаються до плотських утіх, вдихають заборонені речовини і відчувають себе справжніми королями італійської столиці. Вони — сучасні політики, діти аристократів, журналісти, художники або просто інтелектуали, які віддаються пристрастям на тлі палаців, вілл і розкішних басейнів. Саме вони розміняли Італію, перетворивши батьківщину Вергілія, Леонардо і Вівальді на країну піци і модного одягу. За всім цим разом зі глядачем спостерігає 65-річний Джеп Гамбарделла — журналіст, який переситився таким життям і тепер констатує втрату краси духовної на тлі естетичної довершеності вічного міста.
«Солодке життя» (1960)
«Солодке життя», реж. Федеріко Фелліні
Фото: Кадр із фільму
І все-таки жоден список італійських фільмів не здатний існувати без Федеріко Фелліні. «Велика краса» за задумом і структурою багато в чому копіює його “Солодке життя”: головний герой фільму Фелліні — Марчелло (чудовий Марчелло Мастроянні) — теж журналіст і теж займає позицію спостерігача. Він споглядає життя італійської еліти кінця 50-х, де любов і мистецтво купують, а на голлівудську зірку, яка приїхала до Італії, дивляться як на покликану розважати публіку циркову тварину.
«Солодке життя» — гарний привід не тільки підучити рідну мову великого Фелліні, а й потренуватися в етимології. Наприклад, з’ясувати, звідки ж насправді пішло слово «папараці».
