Американська кіноакадемія не оцінила ані «Кримінальне чтиво» Квентіна Тарантино, ані навіть «Космічну одіссею» Стенлі Кубрика.
26 квітня 2021 року
«Кримінальне чтиво» (1994)
Фото: Кадр із фільму, Кинопоиск
Напередодні американська кіноакадемія роздала «Оскари», очікувано відзначивши драми «Земля кочівників» і «Батько», а також мультфільм «Душа». За бортом залишилися «Дівчина, що подає надії», «Мінарі» і багато інших хороших картин. Однак наявність заповітної золотої статуетки «За найкращий фільм» зовсім не дає світового визнання, а її відсутність не говорить про те, що фільм буде забутий глядачем. Ми вирішили пригадати, які стрічки свого часу були обділені головним оскарівським призом, проте все одно стали культовими.
«Три білборди на кордоні Еббінга, Міссурі» (2017)
«Три білборди на кордоні Еббінга, Міссурі» (2017)
Фото: Кадр із фільму, Кинопоиск
Кілька років тому члени Американської кіноакадемії накликали на себе гнів багатьох глядачів, залишивши без »Оскара« найдраматичніший, найправдивіший і найлюдяніший фільм 2017 року. Ця історія боротьби за справедливість американки Мілдред Гейс (Френсіс МакДорманд), яка самотужки намагається знайти вбивцю власної доньки, запала в душу багатьом глядачам і критикам. Однак нагороду «За найкращий фільм» того року в неї забрала фантастична й атмосферна «Форма води» Гільєрмо дель Торо. А режисер «Трьох білбордів» Мартін МакДона, який зумів перенести настільки драматичний сюжет на екран без пафосу, але з гумором, залишився без «Оскарів» взагалі.
Але ми все одно любимо цей пронизливий фільм із геніальним акторським складом і без докорів сумління можемо назвати його однією з найкращих картин минулого десятиліття.
«Ла-Ла Ленд» (2016)
Фото: Кадр із фільму, Кинопоиск
За рік до історії з «Трьома білбордами» на «Оскарі» розігралася ще одна драма. Мало того, що мюзикл Дем’єна Шазелла «Ла-Ла Ленд», який захопив шанувальників кіно в усьому світі, не взяв головного призу на «Оскарі», так над його творцями ще й злегка поглумилися, підсунувши на церемонії не той конверт із назвою фільму-переможця. У підсумку заповітну статуетку отримала драма «Місячне сяйво» про темношкірих гомосексуалів, але «Ла-Ла Ленд», безумовно, запам’ятався глядачам набагато краще.
Цей легкий мюзикл розповідає про кохання старлетки, яка мріє про кар’єру в Голлівуді, і талановитого джазового піаніста. Зустрівшись і закохавшись одне в одного, вони мають зробити складний вибір між стосунками і гонитвою за мрією.
Тоді, 2016 року, «Ла-Ла Ленд» ніби втілив у собі ностальгію і тугу світового глядача за просто хорошим, трохи наївним, але приреченим на успіх голлівудським мюзиклом.
«Спокута» (2007)
«Спокута» (2007)
Фото: Кадр із фільму, Кинопоиск
Драма про дорослішання і відповідальність письменника, вміло замаскована під військовий фільм і знята за книжкою Ієна Мак’юена, дотепер вважається однією з найкращих акторських робіт Джеймса Мак’юея, Кіри Найтлі і Сірші Ронан. Вона оповідає про тринадцятирічну фантазерку Бріоні Талліс, яка неусвідомлено розлучила власну старшу сестру з коханим якраз перед Другою світовою. Ставши свідком зґвалтування, вона звинувачує садівника і свого найкращого друга Роббі, через що той несправедливо потрапляє до в’язниці. Героїні, яка дорослішає, доведеться усвідомити помилку і спокутувати провину за зруйновані долі дорогих для неї людей у декораціях війни і безлічі смертей.
«Спокуту» було висунуто на »Оскара« у добрій половині номінацій, але, як це часто буває, отримала тільки символічну нагороду за найкращий саундтрек.
«Нафта» (2007)
«Нафта» (2007)
Фото: Кадр із фільму, Кинопоиск
Каліфорнія, 1920-ті роки. В Америці щосили йде освоєння нафтових запасів купкою ділків і авантюристів. На тлі нової галузі, що активно розвивається, свою американську мрію втілює жорстокий і безпринципний підприємець Плейнв’ю. «Нафта» — історія його запаморочливого злету і духовної смерті.
Навіть дивно, що режисер Пол Томас Андерсон, гаряче улюблений Американською кіноакадемією, цього разу залишився без »Оскара». Хоча, будемо чесні, з картиною братів Коенів «Старим тут не місце», яка перемогла того року, змагатися було неймовірно складно. Зате свою нагороду заслужено забрав Деніел Дей-Льюїс, який віртуозно і злегка демонічно зіграв одержимого нафтовика. «Нафта» ж свою славу здобула так чи інакше — стрічку раз у раз включають різні критики і видання в рейтинг найкращих фільмів XXI століття.
«Володар перснів: Братство персня» (2001) і “Володар перснів: Дві фортеці” (2002)
«Володар перснів: Дві фортеці» (2002)
Фото: Кадр із фільму, Кинопоиск
Так-так, з усіх трьох картин культової трилогії Пітера Джексона про Фродо і перстень »Оскара« у номінації «За найкращий фільм» отримала тільки заключна частина «Повернення короля» — разом із десятьма іншими статуетками.
Переказувати сюжет, мабуть, було б безглуздо — всі ми пам’ятаємо гобітів, Гендальфа, Арагорна та інших улюблених багатьма героїв. Питання про культовість цих фільмів, що відкрили нову еру блокбастерів на початку нульових, теж порушувати зайве. Зазначимо тільки, що так віртуозно відобразити на екрані абсолютно фентезійний світ не вдавалося, напевно, нікому після Джексона. Навіть самому Джексону, чиї «Гоббіти», що вийшли вже у 2010-х, значно поступаються першій трилогії майже за всіма пунктами — від атмосферності та ламповості до прихильності глядача до персонажів.
«Кримінальне чтиво» (1994)
«Кримінальне чтиво» (1994)
Фото: Кадр із фільму, Кинопоиск
Ну як, у голові вже грає Чак Беррі, а ноги самі танцюють твіст за прикладом Уми Турман і Джона Траволти? У це складно повірити, але треба зізнатися, що «оскарівська» публіка свого часу не піддалася флеру «Кримінального чтива» і поблажливо вручила фільму нагороду тільки за сценарій.
Квентіну Тарантіно взагалі якось мало щастить з «Оскарами» — скільки б його не номінували, у підсумку режисер залишається без головної статуетки цієї вибагливої кінопремії. Ну, та все це «буллшит» (нісенітниця) — так сказав би сам майстер. Та й навіщо йому «Оскари» за «Кримінальне чтиво», коли є «Золота пальмова гілка» і згадка майже у всіх підручниках з мистецтва режисури?
«Товариство мертвих поетів« (1989) і “Клуб ”Сніданок» (1985)
«Товариство мертвих поетів« (1989) і “Клуб ”Сніданок» (1985)
Фото: Кадр із фільму, Кинопоиск
Два фільми-дорослішання, що вийшли з різницею в чотири роки, ріднить не тільки свіжий погляд на підліткові проблеми самовизначення і стосунків батьків і дітей, а й той факт, що в жодного з них немає головного»Оскара». Але ж той самий «Клуб “Сніданок” у 80-ті, як то кажуть, порвав усі можливі стереотипи на кшталт “маленькі дітки — маленькі бідки” і зобразив школярів сучасними романтиками, які шукають своє місце у ворожому світі.
Що ж, зараз уже запізно засуджувати кіноакадемію за таку недалекоглядність. «Карпе діем« (»лови мить») — як учив герой Робіна Вільямса в »Товаристві мертвих поетів». Залишаємо образи і рухаємося за списком далі.
«Апокаліпсис сьогодні» (1979)
«Апокаліпсис сьогодні» (1979)
Фото: Кадр із фільму, Кинопоиск
Хтось на «Оскарі» явно не любить запах напалму вранці, раз обділив найкращу картину в кар’єрі Френсіса Форда Копполи заслуженим призом. В «Апокаліпсисі» культовим можна назвати абсолютно все — від Марлона Брандо в образі божевільного полковника Курца до легендарної пісні The Doors «The end» у саундтреку.
Картинка, сценарій і музика в цьому фільмі заворожують і занурюють у стан медитації. Але ж мова взагалі-то йде про війну у В’єтнамі, бомбардування і невиправдану жорстокість. Цей парадокс «Апокаліпсису» змушує захоплюватися роботою Копполи до сих пір — а ще запитувати: «Де ж »Оскар»?»
«2001 рік: Космічна одіссея» (1968)
«2001 рік: Космічна одіссея» (1968)
Фото: Кадр із фільму, Кинопоиск
Міркування Стенлі Кубрика на тему майбутнього людства і його обов’язкового протистояння зі штучним інтелектом (до речі, набагато раніше за «Термінатора») теж не вразили його колег по ремеслу. Усе, що дісталося «Одіссеї» — приз за візуальні ефекти. І дивно було б, якби режисер не отримав хоча б цю нагороду.
Кубрик — режисер винахідник і новатор, його робота зі спецефектами в той час, коли комп’ютерної графіки і грінскріна не було й близько, викликає бажання схилити коліно перед генієм. «2001 рік: Космічна одіссея» — той самий випадок, коли під час перегляду неможливо повірити, що перед нами фільм 1968 року. Але ж візуальна складова займає тільки малу частку від загальної легендарності цього глибоко філософського фільму.
