Кінострічка, що вийшла 1977 року, повторила успіх «Пригод Буратіно», закохала в Яну Поплавську десятки тисяч радянських хлопчаків і народила кілька культових дитячих пісень.
09 червня 2022 року
«Про Червону Шапочку», 1977 рік
Фото: Кадр із фільму
Після виходу на екрани фільму «Пригоди Буратіно» режисер Леонід Нечаєв отримав тисячі захоплених листів від глядачів. Через 2 роки він вирішив повторити успіх і почав зйомки ще однієї дитячої кінострічки — «Про Червону Шапочку».
Ідея про створення фільму прийшла Нечаєву ще під час здачі «Буратіно», під Новий рік. Директор творчого об’єднання «Екран» викликав режисера до свого кабінету і запитав — що ж буде на наступний Новий рік? Тут Нечаєв і ляпнув: «Червона Шапочка». Автор сценарію Інна Вєткіна, почувши це, сильно вщипнула режисера. А коли вони вийшли з кабінету великого начальника, вигукнула:
«Ти що, з глузду з’їхав! Яка «Шапочка», там же тексту півтори сторінки. Що там знімати?».
Інна тиждень тримала образу на режисера, але одного разу вночі зателефонувала йому.
«Я придумала! Це буде продовження старої казки».
«Про Червону Шапочку», 1977 рік
Фото: Кадр із фільму
Початковий варіант сценарію називався «Нам не страшний сірий вовк», і він серйозно відрізнявся від результату. Наприклад, у фіналі Червона Шапочка мала самостійно врятуватися, засліпивши вовка сонячними зайчиками. А бабуся дівчинки мала виглядати як сучасна жінка в міні-спідниці (що звучить трохи божевільно, враховуючи, що цю роль виконала Ріна Зелена). З пошуком акторів проблем практично не виникало, вони майже повним складом перекочували в новий фільм із «Пригод Буратіно», зокрема Дмитро Йосипов, якого режисер взяв на роль Вовченяти.
«Про Червону Шапочку», 1977 рік
Фото: Кадр із фільму
Але ось головну героїню — саму Червону шапочку — шукали довго. Усі думали, що на її роль повинні взяти Тетяну Проценко, яка зіграла Мальвіну в «Пригодах Буратіно». Але дівчинка незадовго до зйомок впала з велосипеда і отримала черепно-мозкову травму.
«Про Червону Шапочку», 1977 рік
Фото: Кадр із фільму
«Зла, хитра, зухвала» Яна Поплавська
Нечаєв довго розглядав картотеку «Мосфільму», де були фотографії юних актрис, і зупинився на Яні Поплавській. Але його вибір не всі оцінили: багато хто вважав, що образ Червоної Шапочки не відповідає першоджерелу, в якому героїня була доброю і ласкавою дитиною. «Зла, хитра, зухвала», — так її описували деякі критики. Хтось і зовсім вважав, що Поплавська схожа на жабеня. Але Нечаєв наполіг:
«Яна не грала, вона жила, вона схопила цей образ. Жодних проблем із текстом, усе робила легко, сама іноді придумувала якісь фразочки і вигуки. Дуже смішно. »,
— згадував після режисер.
«Про Червону Шапочку», 1977 рік
Фото: Кадр із фільму
Після виходу картини в Яну закохалися тисячі хлопчаків, їй мішками надсилали листи за адресою: «Тирасполь, ТВ, Яні Поплавській». Сама актриса була удостоєна Державної премії СРСР за найкращу дитячу роль, ставши однією з наймолодших володарок цієї нагороди. Персонажа Звіздаря спеціально придумали для Євгена Євстигнєєва. Коли актор побачив «Пригоди Буратіно», він сам зателефонував Нечаєву.
«Льоня! Я готовий зіграти в тебе будь-яку мишу!»,
«Про Червону Шапочку», 1977 рік
Фото: Кадр із фільму
— зізнався він. Довелося додати в сценарій ще одного героя. Яна Поплавська згадувала, що атмосфера на знімальному майданчику була дуже тепла. Метри кіно не страждали на зіркову хворобу і по-доброму ставилися до своїх юних колег. Ролан Биков, який грав Мисливця, рознервувався, коли побачив, як знімали сцену, де Шапочка потрапляє під дощ. Дитину поливали холодною водою з озера, актор не витримав і побіг їй назустріч. У підсумку обидва злягли із запаленням легенів. Пізніше Биков хотів зняти Поплавську в «Опудала», але побачивши дівчинку, яка дуже підросла, дуже засмутився: «Боже мо-о-ой! Навіщо ти виросла?». А ось із Володимиром Басовим, який зіграв Худого Вовка, дівчинка не відразу порозумілася. У той час актор страждав на страшну алкогольну залежність. Знімальній групі доводилося стежити, щоб він не з’являвся в кадрі напідпитку. Але далеко не завжди це виходило. Хоча Басов був таким майстром своєї справи, що навіть спиртне не заважало йому абсолютно геніально виконувати свою роль. Одного разу Поплавська заявила, що не буде більше грати «з цим п’яницею». Добре, що конфлікт було дуже швидко залагоджено.
«Про Червону Шапочку», 1977 рік
Фото: Кадр із фільму
Запалення легенів і алкоголь на зйомках
Але справедливості заради зазначимо, що пив не тільки Басов. На зйомках пісні Мисливця Биков запропонував режисерові: «Давайте я пройду крізь стіну дощу. Буде ефектно!». А фільм знімали у жовтні — в холод, до того ж довелося витратити п’ять або шість дублів. Час від часу Бикову давали відігрітися спиртним, і фінальні дублі він виконував уже напідпитку. Деякі діти на зйомках поводилися професійніше за багатьох поважних акторів. Так 4-річна Інна Степанова, яка зіграла Примхливу Дитину, підкорила Ріну Зелену. Та була в захваті від того, як дівчинка беззаперечно виконувала всі вказівки режисера, а ще без дублера скакала на коні. Після зйомок у трьох фільмах Степанова перестала грати. Зараз вона живе в Єрусалимі і обіймає посаду радника міністра туризму.
«Про Червону Шапочку», 1977 рік
Фото: Кадр із фільму
Без серйозних проблем на зйомках теж не обходилося. В одній зі сцен Червона Шапочка і Дитина збирають росинки, щоб приспати вовків. Спеціально для цього оформлювачі посіяли ціле поле маків і стали чекати. Але через належний час нічого не зійшло — насіння просто пропало. На залізниці в районі Калініграда — на городі біля будки обхідника знайшли кілька квадратних метрів, засіяних цими квітами. Там у підсумку все і зняли.
Червону шапочку для Червоної Шапочки теж шукали довго. Потрібен був драп насиченого кольору, але в магазинах в СРСР справи з текстилем йшли не так добре, як зараз. Як розповідала художник з костюмів Людмила Горохова, було знайдено італійське пальто ідеального відтінку. Його розрізали і перешили в три шапочки.
«Про Червону Шапочку», 1977 рік
Фото: Кадр із фільму
Костюми для Бикова, Басова та інших столичних акторів доводилося шити без попередньої примірки. Артисти були дуже сильно зайняті і не могли приїхати до Мінська заздалегідь. Розміри дізнавалися по телефону. Але костюмери виявилися майстрами своєї справи — в результаті все підійшло ідеально. За винятком вбрання Ролана Бікова. Той приміряв свій костюм і тут же побіг порівнювати його з одягом Володимира Басова. І з жалем виявив, що у того на чоботях є шпори, а у нього немає, і образився.
«А справа була в лісі в Смолевичах, і ще одних шпор тут ми дістати не могли. Довелося спішно споряджати машину в Мінськ»,
— розповідала Горохова. У підсумку у фільмі шпори є і на чоботях Мисливця, і у Худого вовка. Щоправда, відверто кажучи, їх майже там і не видно. Вбрання вийшли такими гарними, що багато акторів розтягнули їх до себе по домівках.
«Про Червону Шапочку», 1977 рік
Фото: Кадр із фільму
Вічна музика
Музику до фільму написали Юлій Кім і Олексій Рибніков, а виконували пісні як самі актори, так і професійні співаки. Так, для партії Вовчиці (Галина Волчек) запросили Жанну Рождественську. Та взяла на запис 8-річну доньку Олю, яка, як виявилося, теж чудово співає. «Це не людський голос, так співають ангели!», — вигукнув композитор і дав їй виконати знамениту пісеньку про «крокодилів-бегемотів». Сама ж Поплавська заспівала тільки одну пісню — біля колодязя. Фільм вийшов на екрани 1977 року і повторив успіх «Пригод Буратіно». У ньому, як у пазлі, склалося все — і оригінальний сценарій, і чудові пісні, і талановита акторська гра.
