Porsche 962 — унікальний автомобіль. Багаторазовий переможець змагань у різних перегонових серіях, учасник легендарних марафонів «24 години Ле-Мана», цей видатний спорткар по праву посідає одне з найзначніших місць в історії марки. Але в самій фірмі ніколи не замислювалися про створення дорожньої версії гоночного монстра. Не хочете випускати — зробимо самі, вирішили одразу кілька гонщиків і представили світу свої бачення безкомпромісного суперкара.
1986 — Porsche 962
Такої тривалої кар’єри в перегонах, як у Porsche 962, немає, напевно, в жодного іншого гоночного боліда світу. Побудований для участі в гоночній серії прототипів Групи С, по суті це був формульний болід із закритим кузовом і крилами. Спочатку для цієї серії був побудований Porsche 956, створений у 1982 році, і він кілька років поспіль громив конкурентів на світових змаганнях. Робота над його прототипом почалася 1981 року. В основі конструкції 956-го — алюмінієвий монокок, до якого кріпилися зовнішні панелі з алюмінію та композитних матеріалів. Втім, конкуренти не дрімали і створювали все нові й нові автомобілі, для боротьби з якими була потрібна модернізація.
1 / 4
2 / 4
3 / 4
4 / 4
На фото: Porsche 956
Кузов нової — 962-ї — моделі мав подовжену задню частину і більш розвинені дифузори на днищі, що давали змогу використовувати розрідження повітря під машиною для притягання її на великих швидкостях до полотна дороги, а в парі з перевіреною опозитною «турбошісткою» об’ємом 3,3 літра і потужністю понад 780 к.с. працювала секвентальна напівавтоматична трансмісія PDK. Кокпіт був настільки тісним, що для зручності проникнення гонщика на робоче місце довелося встановити знімне кермо і підйомні двері гільйотиного типу. На гоночних прямих Ле-Мана 962 міг розганятися до швидкості понад 380 км/год. Компанія Porsche створювала кожен автомобіль буквально «під ключ», а за кермом 956 і 962 побували такі зірки, як Айртон Сенна і Жан Альозі. Ця машина принесла світову славу гоночним командам Kremer, Joest, Courage, деякі з них згодом створювали і власні спортпрототипи. І, хоча Група С кілька років по тому опинилася на межі знищення через введені FISA правила, що висували нові вимоги до двигунів машин, 962-й продовжив успішно громити конкурентів в інших чемпіонатах — від американської серії IMSA до німецької Інтерсерії.
1 / 4
2 / 4
3 / 4
4 / 4
На фото: Porsche 962
Багато гонщиків стали допрацьовувати машину під себе і робити з хорошого боліда кращий. Так, незалежний виробник ТС Prototypes під керівництвом гонщика Джона Томпсона розробив новий алюмінієвий монокок для цієї машини, який виявився затребуваним багатьма командами через свою меншу масу і більшу жорсткість. Брати Кремер наприкінці 80-х сконструювали власний варіант монокока для 962, створений уже з вуглепластика. Але дехто пішов ще далі, вирішивши, що чудовою ідеєю стане перетворити гоночний болід на… дорожній суперкар.
1991 — Koenig C62
Тюнінгова фірма Koenig-Specials займалася глибоким тюнінгом суперкарів, а серед найвідоміших її проєктів — доопрацьована в дусі Lotec Ferrari Testarossa з подвійним турбонаддувом і 1000-сильна турбована Ferrari F50. На початку 90-х фірмі Віллі Кеніга потрібен був шоу-кар, який міг би продемонструвати її можливості зацікавленим клієнтам із Близького Сходу. Нафтові королі завжди стабільно платили за екзотику «не-як-у-сусіда». Віллі справедливо розсудив, що турбо-Феррарі нікого до пуття не здивуєш, а тому потрібен автомобіль, який був би відомий своєю швидкістю і динамікою. Вибір Кеніга припав на Porsche 962. Для омологації як дорожнього автомобіля в машину треба було внести низку змін. Для досягнення допустимого дорожнього просвіту і підвищення комфортабельності довелося встановити нові пружини і амортизатори. Змінилася передня і задня оптика, тому було перероблено низку зовнішніх панелей кузова з вуглепластика. Місце за спиною водія зайняла все та ж опозитна «шістка», яку Віллі Кеніг забезпечив одразу двома турбокомпресорами Garrett. Крім цього, двигун оснастили менш «злими» розподільчими валами і перепрошили блок управління. В результаті потужність мотора обмежили на позначці в 800 к.с., при цьому крутильний момент двигуна сприймала більш звична для клієнтів 5-ступінчаста «механіка» Getrag.
In the photo: Koenig C62
У результаті всіх хитрощів автомобіль вагою лише 1 100 кг «катапультувався» з місця до «сотні» лише за 3,3 секунди, при цьому максимальна швидкість суперкара досягала 378 км/год! На жаль, досвіду переробки перегонового боліда в дорожню машину у Кеніга не було, і він зміг продати тільки три суперкари С62 ціною понад мільйон дойчмарок кожен. З точки зору комфортабельності в салоні Кеніга не було практично нічого, що відповідало б вимогам клієнтів-товстосумів. Салон був оздоблений шкірою і вуглепластиком, але при цьому в оснащення машини не входили такі блага цивілізації, як кондиціонер або склопідйомники.
1993 — Dauer 962 Le Mans
Ідею Віллі Кеніга підхопив ще один німецький підприємець. Йохан Дауер, який раніше брав участь у перегонах на 962-му, вирішив створити власне бачення «одомашненого» гоночного боліда. Дауер прославився в німецьких гоночних серіях як обдарований пілот: ще в 70-х роках він став лідером у Формулі-3 і Формулі-2. Йому пророкували місце і в «королеві автоспорту» — Формулі-1, але серйозна аварія, в яку він потрапив зі своїм другом, поставила на цих планах хрест. Йоган зазнав сильних травм правої руки і ключиці. Зрозуміло, найсильніші перевантаження в болідах F1 могли звести нанівець всі зусилля лікарів, і Дауеру довелося шукати нові точки докладання свого таланту.
На фото: Dauer 962 Le Mans
Протягом довгого часу він брав участь у кузовному чемпіонаті DTM, а потім прийшов у німецьку Інтерсерію, де волею випадку опинився за кермом Porsche 962. Наприкінці 80-х Йоган заснував власну команду Dauer Racing, яка брала участь у перегонових марафонах все на тому ж Порше 962. Але після закриття чемпіонату Групи С на початку 90-х машини виявилися не при справах. І Дауер задумав переробити два боліди в дорожні суперкари. Роботу було виконано за півроку, і на Франкфуртському автосалоні 1993 року було представлено два автомобілі чорного кольору під маркою Dauer. Йохан примудрився отримати офіційну омологацію для доріг загального користування від німецького органу сертифікації TUV і офіційно зареєстрував марку «імені себе» з виробництва серійних суперкарів. Обидві машини майже одразу були продані багатим клієнтам зі Сходу. У цей же час у голові Дауера народжується геніальний план з рекламування своїх суперкарів — необхідно взяти участь у «Ле-Мані» 1994 року. Так, виходить, що гоночна машина була перероблена в дорожню, щоб потім знову стати гоночною! За правилами регламенту змагань потрібно було випустити хоча б одну, але серійну машину класу Gran Turismo, яка формально могла б переміщатися дорогами загального користування, а цю вимогу Йоган уже виконав на 200 відсотків. Водночас регламент «перекрив кисень» майже всім прототипам, що в підсумку пішло тільки на руку Дауеру.
На фото: Dauer 962 Le Mans
Передбачивши майже неминучу перемогу в перегонах, фірма Porsche вирішила офіційно підтримати гонщика і взяла на себе роль керівника проєкту: під невсипущим контролем людей із Порше проводили спорудження бойових машин, тести і пошук спонсорів. У Порше нічим не ризикували: якщо машини Дауера спіткає невдача — у назві немає слова «Porsche», а якщо переможе — то можна згадати, хто надав команді переможні мотори. Утім, не тільки агрегати, а й сама конструкція майже на сто відсотків повторювала прототип, який громив конкурентів у 80-ті. Так сталося і в 1994. Dauer 962 успішно зайняв на подіумі перше і третє місця, друге дісталося Тойоті з її новим прототипом. Усі лаври і досягнення Йоган скромно віддав компанії Porsche, яка записала до свого активу вже 13 перемогу в «Ле-Мані», і отримав від самої фірми карт-бланш на виробництво одразу 50 дорожніх автомобілів.
На фото: Dauer 962 Le Mans
З’явилися кошти, які пішли на остаточне перетворення гоночного прототипу на серійний автомобіль. Новинка, що отримала в світлі останніх подій цілком закономірне ім’я Dauer 962 Le Mans, являла собою кардинально модернізовану гоночну машину. Насамперед командою Йохана була проведена воістину титанічна робота зі збільшення крихітного кокпіта суперкара за майже незмінної зовнішності машини. Дах було піднято на 80 мм, збільшилася площа лобового скла, а широкі бічні понтони урізали, щоб розширити місце в салоні. Цікавий факт: усі випущені 962-ті робили тільки з правим кермом через те, що на треку більшість поворотів — праві, і пілоту так простіше переносити навантаження у віражах, тож машина Дауера теж існує тільки в праворульному виконанні. Конструкція машини без змін залишилася від переможця «Ле-Мана» — алюмінієвий монокок із вбудованим сталевим каркасом безпеки, а зовнішні панелі кузова виконані з вуглепластику і кевлара. Безпосередньо до монокока кріпиться алюмінієвий опозитний турбомотор водяного охолодження об’ємом 3,3 літра.
На фото: Dauer 962 Le Mans
«Шістка» забезпечена двома гігантськими турбонагнітачами ККК К26, а для охолодження мотора і турбін застосували загалом п’ять радіаторів і інтеркулерів. Двигун розвиває 730 к.с., при цьому тиск наддуву становить лише 0,8 бара. Простим поворотом джойстика водій може збільшити тиск до 1,3 бару, і тоді двигун розвиває вже 903 к.с., втім, ресурс мотора обчислюватиметься лише кількома тисячами кілометрів, а впоратися з машиною на мокрому покритті буде справою досить складною. Крутний момент у 700 Нм передається через гоночну секвентальну 5-ступінчасту «механіку» PDK, яку довелося пристосовувати до дорожньої машини, внаслідок чого на світ з’явилася синхронізована коробка передач, з якою міг би впоратися будь-який багатий і зніжений клієнт. Для зручності останнього перемикання передач здійснюється за допомогою кнопок на кермі; таким чином, саме Dauer став першим у світі серійним автомобілем з цим механізмом. Впоратися з моментом коробці допомагає і диференціал підвищеного тертя в задньому мосту. За результатами випробувань TUV, 730-сильний болід розганявся з місця до «сотні» лише за 2,8 секунди, а максимальна швидкість машини досягала… 402 км/год!
На фото: Dauer 962 Le Mans
А 2001 року Дауер домовився про доскладання останньої партії Bugatti EB110, але це вже інша історія.
1994 — Schuppan Porsche 962CR
Подивившись на успіхи Дауера в галузі перетворення гоночних машин на дорожні, австралієць Верн Шуппан, який переміг у 1983 році в заліку «24 годин Ле-Мана» на Porsche 956, вирішив спробувати щастя у створенні власної версії Porsche 962. Серійний суперкар, представлений 1994 року на Паризькому автосалоні, австралієць присвятив своїй власній перемозі в «Ле-Мані». На відміну від творінь Кеніга і Дауера, дизайн суперкара Верна сильно відрізнявся від свого прабатька. Так, передні фари були запозичені у Porsche 928, а задні — у 959-ї моделі. Індекс «CR» у назві моделі розшифровується просто — «City Racing». В основі свого дітища Верн, на відміну від своїх конкурентів, застосував монокок з вуглепластика, попутно додавши зовнішні панелі з кевлара і того ж карбону. До монокока прикріпили все той же 6-циліндровий опозитний двигун об’ємом 3,3 літра, забезпечений двома компактними турбокомпресорами KKK K24 і механічним уприскуванням пального Bosch, що разом з настройками дало йому змогу розвинути 600 к. с. і 650 Нм крутильного моменту. Порівняно з шаленими 700- і 800-сильними монстрами Кеніга і Дауера дітище Шуппана мало більш «скромні» характеристики, які, втім, все одно були нарівні з найближчими конкурентами — суперкарами McLaren F1 або Bugatti EB110. У парі з ним працювала 5-ступінчаста МКПП від Porsche 911 Turbo.
