Історія цієї вантажівки починалася в мирному місті Горькому, але війна порушила всі плани, і в розпал Великої Вітчизняної вона вдруге з’явилася на світ у вигляді ленд-лізівського всюдихода. Звісно, мова тут піде про добре відому радянську вантажівку ГАЗ-63, яка в 40-ті роки народилася втретє.
19 червня 1945 року, за п’ять днів до параду Перемоги, вищому керівництву Радянського Союзу на демонстрації в Кремлі було представлено дослідний зразок нової армійської вантажівки. Це був 1,5-тонний повнопривідний ГАЗ-63 з 70-сильним мотором, що надійшов у серійне виробництво у вересні 1948-го. Одночасно з ним випускався варіант ГАЗ-63А з передньою 4,5-тонною лебідкою.
На відміну від уніфікованої з ними моделі ГАЗ-51, автомобілі отримали передній ведучий міст із кульковими шарнірами, всі односхилі колеса, тентований кузов із ґратчастими бортами і деревометалеву кабіну, яку за кілька років замінили на суцільнометалеву. Для штабних цілей і перевезення радіотехнічних пристроїв служили особливі версії обох машин.
Більшості читачів все це давно відомо, і тому коротко розповімо про маловідоме сімейство спеціальної військової техніки на шасі ГАЗ-63, про найпоширеніші надбудови та озброєння, які лягли на плечі цих автомобілів.
Варіанти та спеціальні виконання ГАЗ-63
У Радянській армії машини ГАЗ-63 оснащували поздовжніми лавками в кузові для перевезення до 12 військовослужбовців, стійками для особистої зброї і гаками для буксирування легких гармат. Для експлуатації в країнах з іншими кліматичними зонами вперше було створено півтора десятка особливих версій.
Спеціальні кузови-фургони
Відразу ж після війни на базі ГАЗ-63 вперше почалося формування цілої гами населених кузовів для розміщення спеціального обладнання та забезпечення екіпажу сприятливих умов для роботи. До першого покоління належали найпростіші дерев’яні кузови-будки з бічними віконцями, які збирали військові підприємства і майстерні. Наприкінці 40-х з’явилися перші типові каркасні дерев’яно-металеві та металеві фургони промислового виготовлення зі сталевими листами обшивки, кількома вікнами, бічними і задніми дверима, сходами на дах і навіть дров’яними пічками.
На початку 50-х революцією місцевого значення стали спрощені конструкції з абревіатурою КУНГ — кузов уніфікований нормальних габаритів, що мала на увазі можливість їх перевезення залізницями. Найпрактичнішими в ті часи виявилися обтічні дерев’яно-металеві конструкції АВС, відомі в десятках виконань з різними плануваннями, комплектаціями і розмірами.
Штабні автомобілі
У 1950-ті Московський авторемонтний завод № 101 був головним виробником спеціальних штабних машин автобусного типу на доопрацьованих шасі ГАЗ-63Е і 63АЕ з м’якою підвіскою, подовженим звісом рами і заднім зчіпним пристосуванням. У них розміщувалися робочий стіл, м’які дивани, розкладні сидіння, шафи для спецмайна, засоби зв’язку, внутрішнє освітлення і розетки для підключення до електромережі.
Радіотехнічні засоби зв’язку та управління
До найпоширеніших версій належали різні варіанти потужних радіостанцій і командно-штабних машин серій Р-103, Р-118 і Р-125 з дальністю радіозв’язку до тисячі кілометрів.
Радіорелейні станції Р-401 і Р-405 забезпечували зв’язок між штабами армій, корпусів і дивізій на відстані до 120 кілометрів і містилися у фургонах КУНГ-2.
Автомобілі паливної служби
На шасі ГАЗ-63 встановлювали доволі прості автоцистерни АВЦ-63 для перевезення води, паливні АЦ-2-63 і мастилозаправники МЗ-3904, що застосовувалися також у народному господарстві.
Першим повнопривідним армійським паливозаправником була машина БЗ-63 (ТЗ-63) дрібносерійного виготовлення, оснащена насосом із приводом від коробки відбору потужності автомобіля, задньою кабіною управління, бічними пеналами для рукавів і ящиками для приладдя. Вона служила для заправки автобронетанкової техніки і літальних апаратів, перекачування пального з однієї ємності в іншу і їх перемішування.
Розвиток реактивної авіації призвів до створення рідкісних засекречених заправних систем із суцільнометалевими цистернами і кузовами з нержавіючої сталі для перекачування ракетного палива і різних газів.
Автомобільна техніка аеродромних служб
На ГАЗ-63 було створено лише кілька досить простих спеціальних автомобілів наземних служб військових аеродромів, обладнання яких зазвичай базувалося в кузовах серійних вантажівок. З них найширше використовували аеродромні повітрозаправники ВЗ-16-230 з балонами стисненого повітря і установку УПГ-63 для перевірки гідравлічних систем літаків.
Низькобортні спецшасі застосовували при створенні перших радянських автономних прожекторів АПП-90 з власними бензоелектричними агрегатами, що висвітлювали злітно-посадкові смуги і засоби полегшення зльоту і посадки літальних апаратів.
Машини хімічних військ
На початку 50-х на озброєння частин хімічного захисту надійшло одразу кілька видів спеціальної автотехніки для санітарного оброблення особового складу та очищення техніки й озброєння в польових умовах. Дезінфекційно-душова установка ДДА-53А призначалася для дезінфекції та дезінсекції обмундирування, взуття, спорядження та індивідуальних засобів захисту. Схожа з нею дезінфекційна установка ДУК-1 була обладнана системою підігріву, перемішування робочих складів і окремою кабіною для персоналу.
Удосконалення способів застосування нейтральних димових завіс втілилося в термічній димовій машині ТДА зі спеціальним закритим кузовом. Вона працювала за принципом випаровування димової суміші і забезпечувалася спеціальними розпилювачами для боротьби на місцевості з розповсюджувачами і носіями інфекцій. Модернізований варіант ТДА-М оснащувався рідкими димовими сумішами, що давало змогу використовувати їх за температури повітря д о-40 градусів.
Інженерна автотехніка
Для очищення від снігу територій військових баз і аеродромів слугував один із перших радянських шнекороторних снігоочисників РС-363 . На озброєнні Радянської армії перебувала також багатоцільова мобільна електростанція Е-349М1 на шасі ГАЗ-63А з допоміжним мотором від «Москвича-407» і електрогенератором на вісім кіловатів.
У 1949-1952 роках понтонний парк ЛПП на автомобілях ГАЗ-63А з розширеною задньою колією був основним легким наплавним переправним засобом радянських інженерних військ, що забезпечував оперативне створення мостових і поромних переправ вантажопідйомністю до 40 тонн і шириною проїжджої частини понад три метри.
У комплект ЛПП входили 24 герметичних металевих носових понтона, 12 середніх понтонів, а також буксирні катери, дерев’яні настили, елементи берегових прольотів мостів і пристаней. Максимальна довжина мостових переправ сягала 160 метрів, зокрема наплавна частина становила 144 метри. З понтонів цього парку за 18-20 хвилин можна було збирати різні пороми вантажопідйомністю до 25 тонн.
Реактивна система залпового вогню
Свій внесок у радянські системи залпового вогню внесла легка 17-ствольна система БМ-14-17 для стрілецьких дивізій Со ветской армії і ВДВ. Вона забезпечувалася тчастими напрямними завдовжки трохи більше одного метра для стрільби турбореактивними осколково-фугасними або димовими ракетами калібру 140 мм, які під час запуску оберталися в повітрі навколо поздовжньої осі. Артилерійську частину поміщали в звареній люльці на спеціальній платформі з черв’ячним поворотним і гвинтовим підйомним механізмами.
Реактивна система залпового вогню БМ-14-17 на шасі ГАЗ-63А у збройних силах ПНР (фото автора, 1984 рік)
Базові автомобілі ГАЗ-63 і ГАЗ-63А були обладнані захистом скла кабіни і бензобака від впливу розпечених газів від реактивних двигунів, гвинтовими опорами, сидіннями для бойового розрахунку і рамою для маскувального тенту.
На заголовній фотографії — доопрацьована вантажівка ГАЗ-63А з носовим понтоном зі складу легкого понтонного парку ЛПП на відкритому майданчику петербурзького Військово-історичного музею артилерії, інженерних військ і військ зв’язку.
