Позаду кабіни вантажного автомобіля можна возити не тільки щебінь, цеглу, ліс та інший вантаж. Вантажівка чудово підходить і для перевезення хворих. У всякому разі, так довгий час вважали виробники автомобілів швидкої допомоги, що випускають їх на базі серійних «полуторок» і ЗіС-5.
Чому вантажівка?
Невелика вантажівка в різні десятиліття здавалася підходящою базою для медичного автомобіля. Вона проста у виробництві — достатньо виготовити окремий медичний модуль і встановити на шасі позаду кабіни подібно до вантажного фургона, самоскидної установки або цистерни. При цьому кузов виходить дуже містким, придатним для одночасного перевезення кількох хворих на ношах або встановлення спеціального — наприклад, реанімаційного — обладнання.
Один із типових кузовів на шасі Форда або ГАЗа
Але машина виходить неекономічною (витрата пального в неї залишається «вантажною»), дорогою в експлуатації, а головне — необхідно щось зробити з неприпустимою плавністю ходу, адже замість тонн вантажу автомобіль із жорсткою підвіскою везе лише кількох людей. Частково можна погодитися з тим, що вантажівки підходять як база для багатомісних «носилочних» медичних машин, призначених для масової евакуації поранених. Часто на їхні шасі ставлять цілі медичні кабінети — наприклад, для флюорографії або стоматологічної допомоги. Але в СРСР були вантажні машини, які працювали і в лінійній «швидкій».
Суворі первістки
Першими в СРСР «швидкими», що випускалися великими серіями, виявилися машини на шасі Ford AA і ГАЗ-АА. Відома величезна кількість різновидів кузовів, встановлюваних на ці автомобілі. Найпростішим можна назвати високий фургон прямокутної форми, що стояв за стандартною кабіною «полуторки», детройтської або нижегородської. Крізь архівні фото чітко проглядається типовий проект — такі машини зустрічалися і в столиці, і в різних областях, вони ж служили в Червоній армії.
Довоєнна швидка на базі ГАЗ-АА з віддаленою другою парою задніх коліс
Значно більше медичних «полуторок» оснащували кузовами, що формою нагадували легковий універсал, тільки побільше. Добре відомий так званий «ленінградський» кузов із похилим дахом і трьома вікнами в кожному борту позаду кабіни. Відомий варіант із «двоповерховим» склінням — на даху була невисока засклена «надбудова». У літературі зустрічаються індекси типу СП-32, СП-36, але в 30-ті роки цих позначень ніхто не чув, їх у недавні десятиліття придумали сучасні історики, щоб якось позначити безіменні конструкції. Тому краще вважати ці «індекси» не зовсім коректними.
Медична полуторка першої половини 30-х
Серед медичних модифікацій ГАЗ-АА виділяється автомобіль московського виробництва зразка 1936 року з повністю оригінальними кузовом, облицюванням і крилами обтічної форми, чотирма бічними дверима і доопрацьованою задньою підвіскою.
Медичний кузов-фургон на базі ГАЗ-АА. Перша половина 30-х
Нарешті, розробкою медичного автомобіля зайнявся сам ГАЗ. Під керівництвом відомого горьковського конструктора кузовів Ю.М. Сорочкіна було створено кузов, який випускали на колишньому Першому автоскладальному, перейменованому в кузовну філію ГАЗу в Канавіні, і збирали на кузовному заводі в Казані. Машину з індексом ГАЗ-55 або М-55 проєктували вузькою, щоб на ній було зручно проїхати між гілок у лісі, у неї були незасклені задні двостулкові двері. У задню підвіску додавали чотири амортизатори від легкової М1.
ГАЗ-55, «Краткий автомобильный справочник»
Машина перевозила до чотирьох хворих на ношах. Перші два екземпляри санітарних автобусів (без індексу моделі) з’явилися в заводській статистиці 1936 року, 1937-го їх побудували вже 855. З наступного, 1938 року вони вже фігурують як М-55.
На рік будували 1 100 — 1 500 таких машин і під 300 комплектів для складання в Казані. Навіть у воєнному 1943 році на світ з’явилося 707 екземплярів М-55. Їх застосовували в цивільній медичній службі і в армії, чимало машин вивозило поранених під час Великої Вітчизняної. Часто М-55 зустрічалися і в повоєнний час. Ремонтні заводи та автобази переставляли придатні для експлуатації кузови на нові шасі ГАЗ-ММ, які до 1951 року випускали в Горькому та Ульяновську.
У старих виданнях «Краткого автомобильного справочника» миготіло неякісне зображення медичного фургона ЗІС-16С, що представляв комбінацію з кабіни ЗІС-5 і кузова автобуса ЗІС-16 без передньої частини. Виникало питання: чи існував такий автомобіль «живцем», чи це плід фотомонтажу і ретуші? Можна дати точну відповідь — така машина була, і вона носила марку ЗІС-16СФ (санітарний фургон).
На всіх відомих зображеннях ми бачимо шасі довоєнного зразка з довгою базою, «круглими» крилами, великими «фордівськими» фарами. Отже, ці машини вироблялися або до війни, або в перші її місяці.
1 / 2
2 / 2
У машини є дивна особливість — задня частина серійної кабіни ЗІС-5 ніби втоплена в нішу в передній стінці фургона. Пояснюється це просто. Кузов робили зі стандартних бічних секцій ЗІС-16 — довжина кожної секції відповідала віконному отвору. Довжина бази шасі ЗІС-16 давала змогу встановити кабіну і кузов тільки «внахлест». Фургон перевозив 10 сидячих хворих і ще 10 — на ношах, і добре підходив для масової евакуації постраждалих. За різними оцінками, побудовано від 26 до 50 таких машин.
Ближче до кінця війни, коли ЗІС уже не випускав подовжених шасі, а сталевий лист став великим дефіцитом, у виробничій програмі заводу з’явився дерев’яний фургон ЗІС-44 з кузовом-«будкою» позаду дерев’яної кабіни та з крилами військового зразка, гнутими зі сталевого листа. У 1944 і 1945 роках потужний кузовний цех ЗІСу побудував понад 220-250 таких «санітарок», останні дві машини побачили світ уже в 1946-му.
 |
 |
Від «полуторки» до ГАЗелі
Після війни на радянських медиків чекало багаторічне спілкування з масовою машиною «швидкої допомоги» на базі середньотоннажної вантажівки. У 1946 році на головному конвеєрі ГАЗу замість 1,5-тонного ГАЗ-ММ випустили солідніший за всіма характеристиками 2,5-тонний ГАЗ-51. Базова вантажна модель одразу пішла у вищий клас. І медичний М-55 не залишили без важчого, громіздкішого, але і потужнішого спадкоємця.
У повоєнні роки колишній кузовний завод у Канавіні перетворили на Горьковський автобусний завод, який, щоб було легко відрізнити від Горьковського автомобільного, фігурував у документах під назвою ГЗА. Саме тут у 1948 році освоїли випуск санітарного фургона ГЗА-653.
Борти медичного кузова виглядали як продовження боковин дерев’яної кабіни раннього ГАЗ-51, кабіну і кузов накривав дах із дерматину. Від передніх до задніх крил тягнулися довгі підніжки з цільної дошки. Праворуч, на відміну від ГАЗ-55, з’явилися бічні двері. Задня підвіска оснащувалася важільними амортизаторами. Усередині розміщувалося або 13 сидячих хворих на відкидних лавках, або четверо лежачих на ношах. Медичний салон опалювався двома «гками». Новий медичний автомобіль випускали в значно більшій кількості, ніж ГАЗ-55 — по 4 000 машин на рік.
Але 1952 року, під час влаштованої Лаврентієм Берією мобілізації цивільних заводів для військових потреб, Горьковський автобусний завод передали іншому міністерству і перепрофілювали під випуск радіоелектроніки. Виробництво автобусів ГЗА-651 і медичних фургонів ГЗА-653 передали колишньому Заводу автотракторного інструменту ЗАТІ в Павловому на Оці Горьковської області, а тепер — Павловському автобусному заводу. Тут перші медичні фургони ПАЗ-653 були випущені в 1953 році.
Павлівський варіант зовні помітно відрізнявся від горьківського. Кабіна тепер застосовувалася нова, з дерев’яними дверима і металевим дахом. Кузов-фургон став окремим модулем, хоча і встановлювався впритул до кабіни. Їх пов’язував люк, необхідний для переговорів медичних працівників, які перебувають у кузові, з водієм і колегою, який сидить у кабіні. Після відпрацювання технології виробництва трохи змінилася форма вікон — вони отримали заокруглені, а не прямі кути.
Покликанням ГЗА-653 і ПАЗ-653 стала звичайна лінійна «швидка допомога», причому зустрічалися вони і у великих містах, і в селах. Возити в просторому кузові зазвичай доводилося по одному хворому. Комфорту, порівняно з колишніми медичними машинами, додалося, але вантажна «швидка допомога» вийшла неекономічною і недешевою у виробництві. ПАЗ-653 зняли з виробництва 1957 року, оскільки завод переходив на суцільнометалеві автобуси вагонного компонування ПАЗ-652, і для них були потрібні виробничі площі. Але попит на ПАЗ-653 ще зберігався, тому копії документації на цю машину павловчани передали кільком ремонтним підприємствам — наприклад, Борисовському заводу в Білорусії.
 |
 |
Навантаження хворих у ПАЗ-653
Придатні для експлуатації кузови ПАЗ-653 переставляли зі старих шасі ГАЗ-51 на нові, причому не тільки ГАЗ-51. Сільські медустанови обслуговували комбінації з кузова від ПАЗ-653 і повнопривідної вантажівки ГАЗ-63. За свідченням очевидців, в одному з районів Підмосков’я вже в 70-х роках працювала «швидка допомога» у вигляді старого 653-го кузова на новенькому шасі ГАЗ-52-04 з кабіною стандартного бежевого кольору. Ремонтники, які будували гібрид, нанесли спецзабарвлення нового зразка — червоні смуги на капот і борти, червоні двері з числом 03, на дах встановили новий ліхтар із червоним хрестом і проблисковий маячок, а біля правої передньої стійки — фару-шукач.
Одночасно з ПАЗ-653 для військових будували більш місткі і великогабаритні фургони АС-3 на шасі ГАЗ-63. Вони вміщували до 7 хворих на ношах.
У середині 60-х перед 38-м Дослідним авторемонтним заводом Міністерства оборони в підмосковних Бронницях поставили завдання сконструювати медичний автобус на новому шасі підвищеної прохідності ГАЗ-66. На конкурсній основі інженери заводу представили два варіанти. Перший називався АС-66 і являв собою стандартний військовий кузов-фургон за серійною кабіною ГАЗ-66, оснащений медичним обладнанням. Другий зразок, спроектований А.В. Протасовим, В.С. Голубєвим і А.К. Селівановим, відрізнявся оригінальним кузовом вагонного компонування. Зразки обох машин представили генералу С.М. Чемерису, першому заступнику начальника автомобільного управління Міноборони. Про АС-66 він сказав: «На такому автобусі людей тільки на кладовище возити». Так отримала путівку в життя складніша у виробництві машина АС-38.
 |
 |
Виробництво АС-38 освоїли на Центральному авторемонтному заводі №12 у Воронежі, звідки він розійшовся накладом приблизно в шість тисяч примірників. Пізніше, з 1974 року, такі самі машини будували на Авторемонтному заводі №778 у Бендерах Молдавської РСР. У салоні поміщалися по сім хворих на ношах і на сидіннях. Медичний автобус можна було легко трансформувати в пасажирський і назад. Спадкоємцем АС-38 став його аналог АПП-66 зразка 1975 року, який отримав новий кузов із прямокутними обводами.
А в пострадянський час у «швидку допомогу» повернулися 1,5-тонні вантажівки — машини сімейства «Газель». Існують як автомобілі виробництва самого ГАЗу, так і численні вироби, переобладнані сторонніми фірмами.
Крім мікроавтобусів, є фургони з кузовом-модулем, встановленим за кабіною бортового ГАЗ-3302. На одній з виставок середини 2000-х показували дослідний зразок «пуголовка» УАЗ-3303 з окремим фургоном-модулем за кабіною. Але це вже інша, більш сучасна історія.
