Всі знають, що в коробці передач залито масло — але не всі знають, що його треба міняти. Ба більше, навіть не всі з тих, хто знає про необхідність заміни, обізнані про її періодичність. Сьогодні ми розберемося, з яким інтервалом потрібно міняти мастило, а заразом дізнаємося, як його несвоєчасна заміна пов’язана з неправильною роботою ліхтарів заднього ходу — виявляється, між станом мастила і датчиком заднього ходу є певний зв’язок. Піддослідним зразком для нас виступить Renault Logan. Що ж, давайте подивимося, як умілі руки власника Логана (і всього подібного на платформі В0) можуть впоратися з нескладною роботою, що здатна продовжити життя цьому румунсько-французькому автомобілю московського виробництва.
Коробку маслом не зіпсуєш
Деякі громадяни живуть у цілковитій переконаності, що якщо на коробці передач немає щупа, то і масло в ній міняти не треба. Мовляв, виробники наче натякають: не лізь, ти купив машину, якій усі закони фізики та хімії «до лампочки дальнього світла». Справді, інколи маркетологи намагаються переконати нас, що масло в КПП вічне, і навіть у регламенті ТО у дилера такої роботи немає.
На практиці майже так все і є: гарантійний термін служби коробка проїздить на тій самій олії, яку було залито на заводі. Тобто, тисяч 150 кілометрів.
Але виробникам абсолютно все одно, що буде з коробкою після закінчення гарантійного терміну. Я навіть підозрюю, що їм хочеться, щоб разом із гарантією «закінчилася» і коробка — так можна заробити на запчастинах, а якщо пощастить, то і на офіційному сервісі. Ну а нам, щоб не допустити такого розвитку подій, масло міняти все ж треба. Як правило, говорять про пробіг у 80 тисяч кілометрів. Зазвичай цього цілком достатньо, адже масло в коробці працює не в таких агресивних умовах, як у двигуні. За своїм бажанням цей інтервал можна і скоротити, але ось збільшувати його не варто. Чому — побачимо нижче.
Іноді заміна оливи може бути зумовлена не тільки пробігом, а й умовами експлуатації автомобіля. Наприклад, у холодних регіонах їздити на заводській «мінералці» в КПП не тільки шкідливо для самої коробки, а й просто некомфортно. Тут хочеш — не хочеш, а доведеться злити мінеральне масло і залити синтетичне. Але не варто забувати, що дуже віковим агрегатам (пригнаним з Німеччини в 2007 році і «обслуговуваним у офіційного дилера») несподіваний перехід на синтетику може не піти на користь: менш в’язка олива потече з усіх щілин. Тому перш ніж робити машині добро, необхідно переконатися, що сальники й ущільнення перебувають у хорошому стані — інакше можна залишитися спочатку без масла, а потім і без коробки.
Оскільки масло не гігроскопічне і перебуває в закритому об’ємі, робити поправки на його вік не обов’язково. Це не означає, що можна в гаражі американського дідуся знайти брутальний Cadillac DeVille 1978 року, запустити мотор і поїхати в Аризону — тут без заміни ніяк не обійтися. Йдеться про більш приземлені ситуації: немає різниці, проїдете ви 80 тисяч за три роки або п’ять років, міняти мастило все одно краще на цьому пробігу, бо різниця в кілька років не має жодного значення. Зате якщо за рік вийде проїхати 160 тисяч, то масло доведеться міняти двічі. Думаю, логіка зрозуміла. Перейдемо до другого питання: що таке датчик заднього ходу і до чого тут масло.
Коли «співає» парктронік
Основне завдання датчика заднього ходу — вмикати лампочку під білим плафоном під час руху назад. Відбувається це просто, як і належить усьому, що є в Логані: шляхом натискання на шток датчика під час переведення важеля КПП у положення «R». Тобто, весь цей датчик — не більше, ніж звичайний кінцевий вимикач, який, правду кажучи, коштує трохи більше, ніж мав би коштувати на цій машині. «Ну і як він може зламатися?» — запитають деякі. Взагалі-то, ніяк. Але є два фактори, які його все ж таки гублять, причому з прикрою періодичністю. По-перше, це якраз-таки забруднене мастило, яке спричиняє підвищений знос штока. Плюс до цього, в зазор між корпусом і штоком старе масло щедро заштовхує металевий пил, який колись був шестернями КПП. І шток ходить все гірше і гірше, поки не починає просто клинити. Зрозуміло, відбувається це в момент увімкнення задньої передачі, тому поломка у своєму класичному вигляді проявляється не як відмова увімкнути вогонь заднього ходу, а як відмова його вимкнути. Тобто, помітити на дорозі Логан із вмираючим датчиком легко: він бреше вам просто в очі, рухаючись уперед із палаючими вогнями заднього ходу.
Є і ще один привід для передчасної кончини датчика: це встановлення парктроніка. Він під’єднується через цей самий датчик, а оскільки у не надто якісних і дешевих позаштатних пристроїв споживання струму може періодично змагатися з Великим адронним колайдером, то контактна група датчика може підгорати. Не можна сказати, що це — непорушне правило, але така тенденція існує, і вона яскраво виражена. У цьому разі важче буде тому, хто сидить усередині машини: парктронік «кричатиме благим матом» у заторах, на світлофорах і у всіх інших випадках, коли ззаду під’їжджає інший автомобіль.
Резюмуючи вищесказане, робимо висновок: старе мастило з вмістом колишніх шестерень і тяга до поганих позаштатних парктроніків — очевидне зло для датчика заднього ходу. І коли він починає «гинути смертю хоробрих», волею-неволею доводиться замислитися про його заміну.
Як міняти датчик?
Тим особливо злісним «логаньєрам», чиї переконання не дають змоги міняти оливу в КПП, переживати не варто: маючи певну спритність рук, оливу з коробки можна і не зливати, хоч датчик і вкручений саме в коробку. Хтось примудряється викрутити старий, тримаючи напоготові новий датчик. Масла виливається зовсім небагато, і чисто теоретично така заміна має право на існування. Тим, кому цю краплю масла шкода, доводиться трохи складніше: вони нахиляють машину, максимально піднімаючи лівий бік. Тоді масло з отвору датчика не виливається зовсім.
І тут починається наступна серія трилера з елементами еротики «Тяга до економії»: власник автомобіля намагається реанімувати напівмертву детальку. І знову ж таки: теоретично це можливо. Розібрати її не виходить, але чистка штока іноді може допомогти. Як правило, ненадовго. Та й імовірність такого результату мінімальна. Ну, а вже якщо підгоріли контакти, то заняття і зовсім стає захопливим, але безглуздим. Утріть сльози, панове: датчик краще купувати новий. Який і почому — трохи нижче.
Строго ж кажучи, міняти датчик, залишаючи старе масло, — не найкращий вихід із ситуації. У 99% випадків датчик виходить з ладу якраз через забруднене мастило, тому навіть встановивши новий, ви заздалегідь прирікаєте його на смерть. Цілком можливо, болісну. Оскільки термін життя датчика і оливи приблизно однаковий, то краще витягнути заначку і зробити все відразу, після чого можна спати спокійно ще кілька років.
У нашого піддослідного Логана датчик став періодично давати збої на пробігу 93-95 тисяч. Зараз пробіг автомобіля становить 112 тисяч. По-хорошому, масло варто було поміняти тисяч 30 тому. Але ця процедура все якось відкладалася, і останньою краплею став якраз датчик заднього ходу, що остаточно «склав голову».
Можна, звісно, поїхати до дилера. Там вас зустрінуть із радістю, але виставлять дуже пристойний (точніше, непристойний) рахунок. Ми ж спробуємо заощадити, не зашкодивши Логану, поїхавши в «Логан Шоп» — компанію, де власників Логанів люблять не менше, ніж самі автомобілі. Там же купимо і запчастини, і масло — так вийде дешевше.
Що будемо брати?
Зрозуміло, нам знадобиться трансмісійне масло. Ми не будемо намагатися на ньому економити (економити на оливі — підло по відношенню до автомобіля) і купимо те, що рекомендує виробник — синтетичне масло для механічних коробок Elf Tranself 75W-80. Залишається вирішити питання з об’ємом.
На Рено Логан бувають механічні коробки двох моделей: JH1 і JH3. Визначити тип саме вашої коробки просто: якщо мотор на 1,4 л, то коробка — JH1. Якщо робочий об’єм 1,6 — то JH3. Але якщо чесно, то абсолютно все одно, яка КПП стоїть на вашому автомобілі: вони однакові, відрізняються тільки розміри картера зчеплення. Тому в будь-якому разі знадобиться рівно три літри оливи. І ми беремо три літрові пляшки по 670 лів за кожну.
Тепер вирішуємо питання з датчиком заднього ходу. Нежадібні та багаті люди можуть собі дозволити оригінальну деталь, яка коштує 1 750 лів. Більш практичним цілком підійде датчик іспанської фірми FAE, який коштує всього 750 лів — ми саме його і візьмемо.
І останнє: треба буде замінити одноразову ущільнювальну шайбу зливної пробки. Вони бувають двох видів, обидві видно на фотографії. Фахівець радить вибрати мідну. Ми так і зробимо — але зазначу, що якщо мідної немає, можна поставити і другий варіант — головне, не використовувати стару.
А тепер найважливіше. Якби в нас не було серед друзів Олексія Телешова, хорошого майстра сервісу, то нам би довелося виконувати роботу своїми руками. І тоді в ці руки треба було б узяти інструменти. Це ключ (краще головка) на 10 мм для зняття захисту, квадрат для зливної пробки і головка для датчика. Датчики використовувалися різні, на 24 мм і на 27 мм — наш ось виявився на 24. Крім цього знадобиться ключ-«балонник» (зніматимемо колесо) і пристосування для заливки свіжого масла. Її можна зробити зі звичайної лійки і сантиметрів п’ятдесяти гнучкого шланга діаметром 1,5 см. Можна обійтися і без неї — ми такий варіант теж розглянемо. Ну, приступимо!
Хід роботи
Починаємо зі зняття захисту і відразу ж стикаємося з першою складністю. Найчастіше болти прикипають намертво, і оскільки вони тоненькі, а сили у нас зазвичай багато, то зірвати їм голови дуже просто. Якщо є бажання висвердлювати їх і нарізати нове різьблення, то будь ласка, крутимо з усім фанатизмом. Але є й інший спосіб: можна вирізати зовсім невеличкий «лючок» за лініями, зазначеними на фотографії. Вона має бути якраз під зливною пробкою. Варварство, звісно — але захист від цього багатьом гірше не стане, а робота спроститься. Однак ми йдемо традиційним шляхом і все ж знімаємо захист.
Тепер можна забризкати пробку будь-яким спреєм-очищувачем — так її простіше буде вивернути. Послаблюємо пробку квадратом, але не викручуємо до кінця, нехай поки що стоїть на місці. Перед тим, як зливати масло, відкрутимо заливну пробку. Тут ключ не потрібен: вона пластикова, причому має форму баранчика. Після того, як вона викручена, підставляємо порожню ємність (не менше трьох літрів) і відкриваємо зливну пробку. Те, що тече у нас на фотографії, маслом назвати можна тільки з натяжкою. Так, затягувати із заміною далі було не можна — а краще було б провести її тисяч на 30 раніше.
