Здрастуй, читачу! До цього моменту ти прочитав безліч статей, присвячених машинам на чотирьох-, трьох- і навіть двох колесах. Однак нинішній матеріал підготовлено на тему набагато екзотичнішу, оскільки він проливає світло на рідкісне, навіть виняткове в машинобудуванні явище — моноколесо.
Хоч як дивно, ідея використання лише одного колеса в рухомих екіпажах зародилася близько півтора століття тому і вже зазнала кілька стадій розвитку, зокрема і свій ренесанс. Але той факт, що тепер ми всі можемо придбати автономну одноколісну платформу Airwheel з крихітним запасом ходу, зовсім не означає, що подібні проекти припинили свій розвиток. Навпаки, до їх розробки долучилися навіть світові бренди, що вже натякає на перспективи в майбутньому. Поки ж я пропоную ознайомитися з найдивовижнішими апаратами, які ентузіасти за цей час зібрали у своїх гаражах. Перевіряємо нашу вертикальну стійкість і погнали!
Марш самотніх
Назвати самотніми дивних винахідників, які полюбили в «мобілях» лише одне колесо, можна не тільки через характер їхніх проєктів, а й через загальне нерозуміння, з яким вони стикалися. Загалом, починаючи з 1867 року і закінчуючи сьогоднішнім днем, загальна кількість запатентованого транспорту з моноколесом перевалила за 40. Однак чимало з цих конструкцій виявилися настільки хитромудрими з технічного погляду, що приречені залишатися на папері й тепер. А ті, що все-таки побачили світ, можна перерахувати на пальцях.
1 / 4
2 / 4
3 / 4
4 / 4
Перший виразний проект «уніцикла», або велосипеда з одним колесом, виник у 1884 році. Автор його в історію не потрапив, тому що ідентифікувати його можливості не представилося. Зате концепція запропонованого ним транспорту стала відправною точкою для подальших досліджень одноколісного транспорту. І наступний подібний проєкт був зареєстрований через 20 років, у 1904-му, вже з бензиновим двигуном на борту. Крім оснащення, в одноколісника змінилася і назва — моноцикл. Правда, стало звучати ґрунтовніше? У 1910 році одним із перших таких апаратів, втілених у металі, став моноцикл Едісона-Путона, побудований у Франції. До наших днів він не зберігся, зате німець Ф. Шленкером представив повністю робочу копію цієї машини. Її єдине колесо приводиться в рух автентичним одноциліндровим бензиновим двигуном De Dion об’ємом 150 см³ і потужністю 3,5 к. с.
1 / 3
2 / 3
3 / 3
На 1911 рік припав патент моноцикла зі встановленим штовхаючим гвинтом від американця Тома Коутса Клінтона. Цього разу «прогресивний» транспорт являв собою величезне, в людський зріст колесо з внутрішньою рамою, до якої кріпився мотор, а також платформа з сидінням і стабілізуючими коліщатками. Прем’єру пристрою організували на Міланській виставці, яку у всіх подробицях документувала газета «La Vie de l’Automobile». І хоча моноцикл шокував поважну публіку, ходу винаходу не дали.
Особливості:
На початку ХХ століття людство скептично сприймало навіть чотириколісні автомобілі, вважаючи їх новомодною дивиною. Що вже казати про моноцикли, в яких люди бачили ледь не інопланетні кораблі. І хоча їхні образи надихнули багатьох ілюстраторів, майбутнє для такого транспорту в ті роки було визначено наперед.
Динасфера
Цей проект виник у 1932 році і вийшов настільки великим, ні, просто гігантським, що не раз змушував свого творця змінити спіднє. Адже в боротьбі з низькою стійкістю одноколісного транспорту доктор Джон Арчибальд Первес не придумав нічого кращого, як використати в конструкції Dynasphere широку несучу раму. У підсумку вийшло триметрове сталеве колесо вагою близько 450 кг, яким д-р Первес спробував замінити всю автомобільну галузь на планеті.
1 / 2
2 / 2
На щастя, промислової революції за версією доктора не сталося. Мегаколесо Dynasphere на перевірку виявилося навіть більш стійким, ніж припускав його творець. Рульового управління в ньому не було геть, і щоб задати траєкторію руху цього апарату на швидкості 40 км/год, водієві доводилося відхилятися праворуч або ліворуч, тим самим зміщуючи центр ваги Dynasphere. Чи треба говорити про всі небезпеки такого пересування?
1 / 2
2 / 2
Утім, Первес був не тільки фанатом сферичних подорожей — практична жилка в його характері також була присутня. Дивлячись як роззявки розбігаються геть від його величезного моноцикла, доктор вирішив спростити процес водіння. Другим варіантом Dynasphere виявився двомісний екіпаж, що приводиться в дію 6-сильним бензиновим двигуном. Водійська платформа, на якій розміщувалися також пасажир і силовий агрегат, була обладнана підвіскою з регульованим кутом нахилу щодо колеса. Це давало змогу керувати рухом Dynasphere як у звичайному автомобілі, тобто поворотом керма. Гордий своїм відкриттям Д. А. Первес модернізував Дінасферу, розробивши платформу для перевезення п’яти і навіть восьми осіб! Така місткість вражала, тільки ось повністю укомплектувати екіпаж для нових випробувань доктору не вдалося.
Особливості:
Попри весь свій гротеск і незграбність, Dynasphere істотно прискорила розвиток моноциклів. Адже обавши кулю з двох боків відносно центру, д-р Первес усунув головний недолік подібного транспорту — його нестійкість.
Байкер і його лінь
Насправді, 47-річний Керрі Маклін — переконаний фанат мотоциклів, швидкості та екстремальної їзди. Але все ж побудувати кастомний байк «про два копита» для нього виявилося завданням набагато складнішим, ніж змайструвати з підручних матеріалів одноколісний транспортний засіб. Ідея сподобалася американцеві настільки, що незабаром він з кустарної саморобки перейшов на легальне і затребуване дивакуватою публікою виробництво!
Перший моноцикл, зібраний Макліном, був модифікованим тракторним колесом з діаметром близько 90 см. Ентузіаст оснастив його бензиновим двигуном водяного охолодження потужністю 40 «коней». Цього цілком вистачило, щоб розігнатися до 100 км/год на дивовижному апараті та потрапити до Книги рекордів Гіннесса. Байкер не покидав сторінки місцевих таблоїдів і з іншої причини: його винахід став першим моноциклом, офіційно зареєстрованим дорожньою поліцією штату Мічиган.
1 / 2
2 / 2
Конструкторські рішення, застосовані Макліном, набагато перевершили досвід попередніх моноциклістів. Згідно з твердженнями винахідника, його машина позбавлена найбільшого недоліку одноколісників: навіть при різкому гальмуванні водій не перевертається через голову, а лише трохи подається вперед. Апарат виявився настільки вдалим, що Керрі навіть заснував власну компанію McLean Wheel і спроектував на базі прототипу-рекордсмена малопотужну (5 к. с.) і цілком безпечну комерційну модель. Заплативши $8,5 тис., кожен фанат екстриму може опинитися в буквальному сенсі в центрі подій! При цьому «важку артилерію» Маклін приберіг для власних потреб: у його гаражі оселилися кілька експонатів, оснащених V-подібною «вісімкою» від автомобілів Buick Wildcat, McLean V8 і McLean V8 Rocket Roadster. Їхню потужність розсудливо не вказує автор, але ми-то знаємо, що такі тачки комплектувалися моторами з потенціалом, що коливається від 325 к. с. до 370 к. с.!
Особливості:
Досягнення Керрі Макліна виявилися настільки ж вдалими, наскільки і вражаючими: мало того, що своїм McLean Wheel винахідник уперше за 60 років зрушив еволюцію моноциклів з мертвої точки, він ще примудрився непогано заробити на цьому! А постійні експерименти з об’ємом двигуна недвозначно підводять його до нового швидкісного рекорду в цій галузі. Залишається тільки порадіти відсутності у пана Макліна емоційного здоров’я, бо нормальна людина, перебуваючи всередині колеса, що шалено обертається, за запланованої в майбутньому швидкості в 160 км/год явно не виживе…
Одноколісний бунт
У ХХ столітті вся історія моноцикла будувалася навколо того, що водій цього транспорту сидить всередині колеса. Але у 2003 році винахідник Джек Лайалл здійснив справжній переворот, обладнавши крісло пілота зовні одноколісника. Уся технічна начинка при цьому залишалася на своєму колишньому місці, що перетворило і без того дивний засіб пересування на героя постапокаліптичних фільмів. Д. Лайалл назвав своє дітище RIOT Wheel, що означає «Колесо, винайдене заново» (англ. ReInvention Of The Wheel).
Влаштований цей апарат вельми дотепно. Щоб надати йому стійкості, Лайалл помістив всередину колеса рухому противагу масою 204 кг. Незалежно від того, бездіяльний моноцикл чи їде, він завжди займає таке положення, щоб врівноважити водія, що сидить. Двигун Honda об’ємом 800 см³ і потужністю 6 к. с. встановлений за тим самим принципом і здатний змінювати своє положення всередині колеса незалежно від першої противаги. Під час розгону він сам відхиляється вперед (або назад під час гальмування) пропорційно крутному (гальмівному) моменту, що розвивається.
Чималу роль для додання стійкості RIOT Wheel відіграє і ширина самого колеса. Також моноцикл оснащений 30-кілограмовим гіроскопом, який, реагуючи на зусилля рульових руків’їв, здатний відхилятися горизонтально і змінювати траєкторію його руху. Як елемент, що страхує управління, крісло водія має люфт 15º в обидва боки, що також може задавати RIOT Wheel необхідний напрямок. За словами винахідника, відхилення центру тяжіння моноцикла достатньо для реалізації повного крутного моменту двигуна та інтенсивного гальмування аж до юзу. При загальній вазі в півтонни апарат розвиває швидкість 46 км/год.
Зважився на будівництво цього одноколісника Джек Лайалл лише заради фестивалю Burning Man, що щорічно проводиться в пустелі Блек-Рок, штат Невада. На захід з’їжджаються всі любителі технологічно й естетично похуліганити. І звісно ж, винахід RIOT Wheel припав тамтешній публіці до смаку. До публічного успіху свого прототипу Лайалл виявився не готовий — замість того, щоб спочивати на лаврах першопрохідника «заново винайденого колеса», засів у гаражі з новими розробками.
Особливості:
Захоплений випадковою ідеєю, Джек Лайалл оголосив у Мережі, що збирається вдосконалити RIOT Wheel, зробивши його легшим і швидшим. Замість найпростішого ДВЗ винахідник планує застосувати потужні електродвигуни, які зробили б цей моноцикл найшвидшим з тих, які існують у світі. Під цей проект Лайалл навіть збирав пожертви. От тільки кошти від них, мабуть, пустив «на сторону», адже жодних рекордів «наново винайдене колесо» так і не встановило.
Самокати електричні
Сказати, що доля моноцикла від самого початку не склалася, значить, не сказати нічого. Якщо зобразити її на діаграмі, це буде рівна пряма з рідкісними «спалахами» від винахідників-ентузіастів. Серйозно транспортом такого типу не займався ніхто, але в 2010 році компанія Ryno Motors взялася це виправити.
Тоді інженер Кріс Хоффманн заявив про серійний випуск одноколісного електроскутера власної розробки. За оціночними мірками, вартість однієї одиниці такої техніки не перевищувала $3 500, проте запуск Ryno в масове виробництво відкладався раз по раз. Восени 2011 року йшлося вже про випуск лімітованої серії в 50 екземплярів. Ці моноцикли, вартістю $25 000 кожен, мали бути зібрані вручну і слугувати рекламою майбутнього масового виробництва.
1 / 2
2 / 2
Чому м-р Хоффманн взагалі був упевнений, що його новоспечена компанія залишиться в плюсі від цієї ідеї? Все просто: інженер досліджував усі наявні на той момент мобільні апарати і, виділивши їхні недоліки, зрозумів, що моноцикл їх практично повністю усуває. Ноги пілота Ryno не втомлюються, на відміну від користувачів Segway. Він легкий, компактний, простий у використанні. Споряджена маса цього моноцикла становить 57 кг. А повного заряду акумулятора достатньо, щоб покрити відстань у 48 км зі швидкістю близько 40 км/год. До того ж заряджати Ryno можна від звичайної розетки: для цього не потрібно тягнути в дім увесь «скутер», достатньо вийняти батарею з його корпусу.
Крім того, новенький моноцикл показав непогану маневреність. Журналісти, які тестували перші моделі, стверджували, що навчитися керувати Ryno можна всього за кілька хвилин. Завдяки прихованим усередині карбонового кузова датчикам, одноколісник сам підтримує свою стійкість під час руху. Вони ж відповідають за розгін/гальмування, які відбуваються з апаратом, варто водієві нахилитися вперед або назад. Повертати в сторони можна і за допомогою звичайнісінького мотоциклетного керма, на якому також присутні важіль гальма і кнопка акселератора.
Особливості:
Ryno Motors — творці однойменного моноцикла — налаштовані серйозно. Вони впевнені, що створили ще один нішевий продукт, який сподобається всім любителям компактного транспорту. На цьому одноколісному електроскутері можна легко і зручно добиратися до роботи, а можливість уповільнення до неспішного кроку дає змогу використовувати Ryno навіть усередині приміщень. При цьому моноцикл не боїться заторів, не представляє проблем з паркуванням і не потребує заправки дорогим паливом. Можливо, читачу, зараз ти дивишся на справжній транспорт майбутнього?
