Чому людям подобаються старі машини? Найімовірніше, тому що вони є уособленням минулого, втіленим свідченням часів, які давно минули. І вже звісно, з «глибин віків» на нас в змозі дивитися тільки ті речі (чи то пак механізми), на які цей самий час практично не впливає. Міцний, упевнений у собі олдтаймер — штука крутіша за елітні сорти алкоголю, що гарнішають з терміном давності. Такий автомобіль методично, день за днем може розповідати вам історії. Наприклад, про збільшену потужність мотора через підвищений ступінь стиснення або м’який хід завдяки вдалій конструкції підвіски. А це чогось, та й коштує.
Такі машини завжди були в пошані у прославлених режисерів. Використовуючи їх, нехай навіть на других ролях, а то й взагалі як реквізит, відеопостановники надавали своїм картинам вишуканості, особливого стилю. Як правило, в них глядача не розважать ні погоні, ні видовищні перестрілки. Розповідь там піде про речі більш серйозні, потаємні. І нерідко оповідачем виступить сам автомобіль. Як, наприклад, в оскароносній стрічці «Людина дощу». Адже крім потужної декоративної складової фільму, ретро-автомобіль Buick Roadmaster Convertible режисер використовував як важіль впливу на головного героя. А отже, він просто не міг не стати каменем спотикання цієї історії…
Господар доріг
1 / 13
2 / 13
3 / 13
4 / 13
5 / 13
6 / 13
7 / 13
8 / 13
9 / 13
10 / 13
11 / 13
12 / 13
13 / 13
Перші «роудмастери» мали горизонтальну решітку радіатора та скромні «заглушки» задніх коліс
Вперше серія Roadmaster ощасливила модельний ряд Buick в 1940 році. По суті, це були непогано перелицьовані автомобілі минулих років, у вигляді яких з’явилося більше плавних ліній, що згладили прямі кути стилю «торпедо». Зовнішність цих осанистих машин, нарешті, позбулася архаїки 30-х років на кшталт підніжок, вузьких диванів і двостулкових капотів. Здавалося б, відмінності несуттєві, але їх було достатньо, щоб збільшити річні продажі втричі.
Ті самі «ілюмінатори», за які колекціонери так люблять Б’юїки післявоєнних років, придумав провідний дизайнер марки, Нед Ніколс. Він просвердлив їх на своїй машині для кращого охолодження підкапотного простору. Потім отвори все ж були задраєні, але декоративні кухлі залишилися. Заради жарту дизайнер навіть вставив у них електричні лампочки, які були під’єднані до переривника системи запалювання та моргали в такт оборотам движка, імітуючи полум’я. Одного разу машина потрапила на очі Гарлі Ерлу, тодішньому віце-президенту General Motors і головному дизайнеру концерну. Йому ця ідея сподобалася, і він розпорядився встановити ці елементи на всі автомобілі Roadmaster і Super 1949 року випуску. Шкода, що жарт Ніколса «Містерерл» оцінив не повністю, оскільки миготливі лампи не були прийняті ним до уваги.
1 / 7
2 / 7
3 / 7
4 / 7
5 / 7
6 / 7
7 / 7
Згодом ці авто стали додавати в розмірах. Зовнішність і обриси кузова змінювалися відповідно
Найголовнішим же технічним нововведенням повоєнних років була презентація Dynaflow — першої в легковій автопромисловості автоматичної трансмісії з гідротрансформатором. У серійних авто її встановлювали як опцію, при цьому вона все одно стала дуже популярною. Починаючи з 1949-го модельного року трансмісія Dynaflow увійшла до переліку стандартного обладнання машин Roadmaster, але також була доступною за доплату і на інших серіях Buick. Для компенсації втрат продуктивності АКПП двигун у таких авто було форсовано до 150 к. с. Ця інновація дала змогу збільшити продажі бренду, з яких 26,8% від загального доходу склала реалізація моделі Roadmaster.
«Людина дощу». Фабула
Історія, в якій нашому герою з металу вдалося взяти участь, сталася набагато пізніше тих часів, коли цей Б’юїк був справжнім «Господарем доріг». У цій кінематографічній розповіді кабріолет Roadmaster є скоріше гостем із давно минулих днів, каменем спотикання та ідейним натхненником для Чарлі Беббітта — персонажа, позбавленого будь-яких моральних принципів, за винятком любові до грошей. У найперші секунди фільму нам вдається підглянути, як портові робітники приймають безцінний для Беббітта вантаж — партію з чотирьох сліпучих суперкарів Lamborghini Countach LP 500 S, які цей заповзятливий житель Великого яблука незабаром збирається «впарити» місцевим мільйонерам за дуже великі гроші.
1 / 6
2 / 6
3 / 6
4 / 6
5 / 6
6 / 6
Кіногерой у всій красі…
Але тільки-но італійські красуні торкаються американської землі всіма своїми колесами, як на Чарлі обрушується цілий сонм чиновників з різними папірцями і заборонами. «Чортів екологічний контроль! Вони вирішили позбавити світ від смогу, не випускаючи мої машини на дорогу!», — нарікає розлючений Беббітт, намагаючись знайти вихід із бюрократичного капкана, в який потрапив так недоречно. Звідси глядачі дізнаються, що цей імпульсивний молодий чоловік — автодилер.
1 / 3
2 / 3
3 / 3
У «Людині дощу» знялося два таких Б’юїка: один був «акторський», інший, з посиленою підвіскою — операторський. У 2012 році аукціонний дім Heritage Auctions повідомив, що один із цих автомобілів виставлено на торги. Стартову ціну призначили в $80 тис., проте істинний збирач голлівудських реліквій виклав за Roadmaster $170 тис., вважаючи, що історія братів Беббітт, розказана цією машиною, — більш ніж гідне вкладення
Чарлі Беббітт є закінченим яппі. Він — типове породження автомобільної Америки, для якого головною цінністю є власний успіх. Він чудово знає, що «хто перший встав — того й тапки», тому завжди цинічний і перебуває у войовничому настрої. Беббітт одягається в дорогі костюми з англійської вовни, їздить на Ferrari 400i 1983 року випуску і думає в основному про правильність свого наступного кроку. Навіть зі своєю гарненькою подружкою він воліє спілкуватися єдиним знайомим йому способом — через ліжко. Тому новину про раптову смерть батька Чарлі сприймає болісно лише через те, що цей похорон може засмутити його угоду, яку молодий чоловік так довго готував.
Перш, ніж з’явитися на постерах, назву фільму слід було придумати. Цим зайнявся автор ідеї, Беррі Морроу. Сценарист хотів бачити «промовистий» заголовок, тому ґрунтовно простудіював книгу імен. Серед можливих варіантів були Реймонд (Raymond/Rain Man) і Норман (Norman/No-Man). Але коли Морроу попросив своїх дітей вибрати найкращий, вони всі, як один, проголосували за «Людину дощу»
Набагато більшим ударом для Беббітта стала звістка про існування ще одного члена сім’ї — Реймонда Беббітта, його старшого брата, якого давним-давно помістили в пансіонат для аутистів. Усі свої статки покійний глава сімейства залишив йому. А у власність Чарлі відписав лише одну річ — антикварний Buick Roadmaster Convertible 1949 року випуску — як останнє нагадування і батьківський докір. Не бажаючи миритися з цим, юнак викрадає свого несамостійного новопридбаного брата. Але чи тільки через одні гроші? Цього Беббітт-молодший і сам не знає…
Непростий сценарій
Сюжет майбутнього фільму виник зі знайомства сценариста Беррі Морроу з інвалідом Кімом Піком з Асоціації відсталих громадян. У 1984 році ця асоціація організувала конференцію національного масштабу, і зазначений Пік став її зіркою. Незважаючи на цілу низку хронічних захворювань (черепно-мозкова грижа, ушкодження мозочка тощо), ця людина мала феноменальну пам’ять і була здатна відтворити майже 100% почутої або прочитаної нею інформації. Це настільки сильно вразило сценариста, що він вирішив неодмінно написати історію про людину, схожу на Кіма. Невдовзі до проєкту долучився інший автор, Рональд Бесс, якого також зворушила доля містера Піка та інших інвалідів з екстраординарними здібностями. Разом ці два автори підготували фундамент майбутнього фільму, хоча працювали віддалено один від одного, так жодного разу і не зустрівшись.
Готовий сценарій «Людини дощу» містер Бесс приніс на студію XX Century Fox безпосередньо в день страйку Гільдії американських письменників. Цей збіг обставин міг стати для майбутньої картини фатальним, але проєкт все ж таки було схвалено. Однак йому ще не раз доводилося долати труднощі. Наприклад, чехарда в режисерському кріслі теж не обіцяла фільму нічого хорошого.
1 / 4
2 / 4
3 / 4
4 / 4
У перших кадрах «Людини дощу» красуються спекотні «Ламбо». Але вирішити проблеми головного героя однією своєю зовнішністю ті не можуть. Тому на допомогу режисер закликає перевірену часом класику…
Спершу інтерес до «Людини дощу» виявив Стівен Спілберг. Він ретельно вивчив сценарій, внісши в нього необхідні корективи, і навіть взявся за розкадрування, коли на горизонті замаячив Джордж Лукас, запропонувавши майстру взяти участь у зйомках триквела «Індіани Джонса». Через деякий час на порожнє крісло пред’явили свої права такі режисери, як Мартін Брест і Сідні Поллак. Кожен з них при цьому переінакшував сценарій по-своєму, але кінцевий результат все одно був далекий від реалізації. Жваву участь у «фільмі про аутиста» виявив і Баррі Левінсон, який був зайнятий у роботі над іншим проектом, картиною «Доброго ранку, В’єтнам». Але коли ця стрічка стартувала на великих екранах (1987 р.), а місце режисера в «Людині дощу», як і раніше, залишалося порожнім, пан Левінсон охоче взявся за реалізацію цього голлівудського довгобуду. Тільки-но робота закипіла, як усі довкола зійшлися на думці, що фільм ніби навмисне був стільки років без режисера — чекав на підходящого майстра. І, нарешті, дочекався.
«Два диваки в машині»
Потім почався затяжний кастинг. Цей процес не був би таким довгим, якби не влізли продюсери, які мріяли роздобути у фільм зірку рівня Джека Ніколсона або Роберта Де Ніро. Обидва актори, за якими і без того утвердилася слава «екранних психів», від перспективи вкотре грати душевнохворого ввічливо відмовилися. Натомість така можливість зацікавила Дастіна Гоффмана. Напередодні актор познайомився з долею ще одного відомого американського аутиста, Леслі Лемке, який був сліпим, розбитим церебральним паралічем інвалідом, але примудрявся виконувати на фортепіано партитури найскладніших музичних творів. Усе це настільки вразило Гоффмана, що він твердо вирішив втілити на екрані образ Реймонда Беббітта. Щоб набратися досвіду, актор близько року спілкувався з сім’ями багатьох аутистів і навіть пропрацював якийсь час у психіатричній клініці. Свою майбутню роль він присвятив усім тим мужнім людям, що слугували йому прикладом на етапі передзнімальної підготовки.
