Історія появи цього автомобіля на світ обплутана протиріччями, домислами і чутками у вигляді версій. Однак його поява відбулася — і разом з ним відбувся масовий радянський автопром. До 70-річчя Москвича згадуємо про цей легендарний автомобіль.
Письменницьку вагу по машинах Вони вимірювали в бесіді: Геній — на ЗІМі довгому, Просто талант — на «Побєде», А хто не зумів досягти В мистецтві особливих успіхів, Купує машину «Москвич» Або ходить пішки. Як Чехов. Самуїл Маршак, «Міри ваги» (1954)
У червні 1946 року почали випускати одразу два радянські автомобілі — легковий ГАЗ-М-20 Побєда і вантажівку ГАЗ-51 . А 4 грудня того ж року на заводі ЗМА зібрали перший Москвич-400. Здавалося б, усе логічно — країна прискореними темпами, напружуючи всі жили, встає з руїн. Але появі першого Москвича передувала довга і заплутана історія.
До Москвича
Ще до війни, в 1930-ті, керівництву країни було зрозуміло, що автопрому пора освоювати модель «індивідуального користування». Про те, що особистий автомобіль давав радянському громадянину надто вже й багато свободи, в ті роки ще не думали (цей «тренд» у радянській владі виникне пізніше), доводи були іншими: особистий автомобіль міг бути гарним засобом заохочення пересічних громадян, а також міг служити цілям підготовки водіїв для сільського господарства та армії. Ці завдання видавалися вельми важливими, особливо на тлі буму автомобілізації на Заході.
У нас же на той час прості громадяни були майже повністю позбавлені можливості купити авто. За рідкісним винятком: придбання через профспілкову організацію (не інакше як, знову ж таки, за серйозні заслуги) або ж купівля вживаного авто через комісійний магазин. Ще можна було виграти автомобіль ЗІС-101 у лотерею, але можливість ця була, швидше, теоретичною. І все перераховане — це фактично поодинокі випадки. В іншому машини «розподілялися» по організаціях, відомствах і міністерствах.
Щоб створити «народний» автомобіль, економічна рада при Раднаркомі СРСР у березні 1939 року випустила постанову, де було затверджено характеристики майбутньої моделі. Уже наступного, 1940-го, на заводі Комуністичного інтернаціоналу молоді (КІМ, пізніше перейменований у ЗМА, а потім у МЗМА) почалося дрібносерійне виробництво автомобіля КІМ-10, в основу якого ліг англійський Ford Perfect.
1 / 2
2 / 2
Байка про чотири двері
Але «фордівському варіанту» не судилося дійти до серії. У 1940 році Сталіну показували заіжні «аналоги» і дводверний КІМ-10-50. Сталін непрактичну машину не схвалив і вказав на Opel Kadett K38, що мав схожий дизайн і пропорції, але був представлений саме в чотиридверному варіанті — мовляв, ось який вигляд має мати радянська малолітражка.
Цей факт, до речі, повністю спростовує відому байку про повоєнний огляд 1945 року, коли Сталін нібито сказав директору МЗМА фразу «сідай і ти, дорогий» пропонуючи сісти на заднє сидіння, скориставшись задніми дверима.
У 1945 році вождь знайомився вже з 4-дверним седаном КІМ-10-52. Що саме він там сказав і кому, ми не знаємо, але проєкт був приречений з цілком об’єктивної причини. Річ у тім, що під час евакуації заводу КІМ у жовтні 1941 року на Урал більшу частину документації та оснащення для випуску КІМ-10 було втрачено. Про альтернативу думали недовго — взяли «схвалений» Сталіним німецький седан. Постанова ДКО від 26 серпня 1945 року іменувалася так: «Про постановку на виробництво на МЗМА автомобіля Опель-Кадет К-38 в його наявному вигляді».
Вирішено було відтворити найпрогресивніший і доволі рідкісний варіант Кадета — з чотиридверним кузовом і незалежною передньою підвіскою. Але з цим «чистим копіюванням» теж виникли складнощі.
Москвич під СВАГом
Чи був перший Москвич повністю зроблений на обладнанні та за документацією, вивезеною із заводу Opel у німецькому Рюссельсгаймі? Такої думки дотримується знаменитий Юрій Долматовський у книзі «Мені потрібен автомобіль», і ця версія дуже популярна. Але ж могло бути так, що креслення на Кадет знищили під час бомбардувань або ж заховали німці?
Про те, що документацію довелося майже повністю відновлювати з небуття в частині дивом уцілілого оснащення, говорить не менш авторитетне джерело — Лев Шугуров у книжці «Автомобили России и СССР». А ще одне джерело, А.Ф. Андронов, генеральний конструктор МЗМА (АЗЛК) з 1949 року, у своїх спогадах взагалі стверджує, що креслення Москвича-400 створювалися самостійно Відділом головного конструктора в Москві, а все оснащення робили на ГАЗі та ЗІСі… То де ж правда?
Мабуть, максимально можливу на даний момент ясність у цьому питанні вносять спогади інженера МЗМА Є.І. Боричева. Радянський Союз мав право на використання частини промислового обладнання переможеної Німеччини, зокрема й того, що перебувало на заводі в Рюссельсгаймі, але проблема була в тому, що використовувати там було особливо нічого — під час війни завод робив не автомобілі, а авіаційні деталі, і тому під час наступу його справді розбомбили британські ВПС дощенту. Дещо, однак, знайшлося в схованках — вціліло оснащення для виробництва шасі і кузова Кадета, але тільки в дводверному виконанні, найпопулярнішому в довоєнній Німеччині. Жодних відомостей не збереглося і щодо двигуна.
Отже, брак оснащення (причому в найскладнішій з погляду технології «дверній» частині), брак креслень, кілька «живих» екземплярів Кадета… З такою «спадщиною» радянські інженери повинні були поставити автомобіль на виробництво, до того ж із чітким терміном — перші п’ять «Москвичів» повинні були піти в серію в липні 1946 року. До американців з General Motors, що володіла з 1929 року маркою Opel, звертатися за кресленнями, яких бракувало, не було можливим — післявоєнна союзницька ейфорія вже змінилася першою пошестю «холодної війни». Своїми силами було не впоратися.
І тоді до відновлення втраченого знання залучили німецьких спеціалістів — трудові колективи, які складалися з німців та очолювалися громадянами СРСР, створювалися під початком Радянської військової адміністрації в Німеччині (РВАГ) ще з літа 1945 року.
У результаті чотиридверний кузов, включно з дерев’яною майстер-моделлю і шаблонами для штампів, було відтворено конструкторським бюро в Шварценберзі, а нижньоклапанний двигун із чавунним блоком і бабітовими підшипниками «перероджено» в Берліні.
До терміну, щоправда, все одно не встигли — тривалий час зайняла «ув’язка» репараційного і наново створеного обладнання, а також усунення тяганини із суміжниками — і 17 серпня 1946 року спочатку встановлений термін перенесли Наказом Міністра Автотракторної промисловості СРСР на IV квартал 1946-го.
У серії
Більшість джерел стверджує, що перший серійний автомобіль було випущено на МЗМА 4 грудня 1946 року — саме цей день вважається днем народження Москвича. Однак є думка, що перші серійні машини зібрали в ніч з 8 на 9 грудня. Хай там як, а підготовка до виробництва, з огляду на всі проблеми, зайняла всього півтора року, і новий, 1947-й рік завод зустрічав явно на підйомі. У 1947 році Москвич навіть отримав свій власний «спешл едішн» — до 800-річчя Москви випустили ювілейну партію машин з мініатюрним геральдичним щитом на лівій боковині капота.
Перша модель повоєнного МЗМА, згідно з повним позначенням, іменувалася Москвич-400-420 (цифри вказували, відповідно, на номер двигуна і номер кузова), проте довгий час «чотирьохсотий» називали просто Москвич, адже інших Москвичів просто не існувало.
Машина вийшла вдалою — технологічною, симпатичною і надійною. Загалом конструкція, що не відзначалася новаторством, все ж вирізнялася деякими цікавими рішеннями — вельми прогресивно сприймалися повоєнною громадськістю несучий кузов, алюмінієві поршні двигуна, гідравлічні гальма і, головне, незалежна підвіска типу Дюбонне, яка втілювала справжню інженерну витонченість. Водночас у машини не було покажчиків повороту, зате склоочисник (який сам по собі був тоді рідкістю) мав механічний привід від… розподільчого валу двигуна.
За 1947 рік було випущено 1 501 автомобіль, за 1948-й — уже 6 706, за 1949-й — 19 806. Скоро річний обсяг випуску довели до 35 000 штук, потім до 50 000, а в червні 1953-го модель вийшла на точку самоокупності, ставши рентабельною. У жовтні того ж року з конвеєра зійшов 100 000-й Москвич, а вже в березні 1954 року (за пів року!) загальний обсяг випуску сягнув 150 000 екземплярів (проте частина джерел стверджує, що максимальний річний обсяг випуску було досягнуто 1955 року, він становив 47 758 машин).
Згодом машина отримала деякі оновлення, обзавівшись синхронізаторами на третій і четвертій передачах, зручнішим (порівняно з підлоговим) важелем КПП на кермовій колонці і посиленими підшипниками в задньому мосту. Усе це, плюс блок циліндрів із короткими сухими гільзами, нова головка блоку, змінена конструкція розподільчого вала, обох колекторів, водяного насоса, стартера і генератора, 1954 року оформилося в модифікацію Москвич-401, а точніше — Москвич-401-420. Потужність мотора піднялася з 23 до 26 к. с. при 4 000 об/хв. У салоні «чотириста перший» відрізнявся від попередника «дорожчим» кермовим колесом з кольоровим пластиком обода і рукояткою «ручника», що переїхала слідом за важелем КПП на рульову колонку.
Після запуску чотиридверного седана в серії з’явилися і дерев’яні фургони Москвич-400-422, їх випускали з 1949 і до 1956-го, тобто практично до кінця випуску основної моделі.
